Християнський похорон. Що треба знати християнинові?

Похорон

У Святому Письмі читаємо: «Всім бо нам треба з’явитися перед судом Христовим, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добре чи зле» (2 Кор 5,10). Це слова, які є потіхою, для тих, хто живе з Богом і для Бога, але також і напімненням про навернення для тих, хто живе безбожно у гріху і не бажає виправитися.

Доки людина живе на цім світі, є нагода творити добро і зло, а відтак успадковувати вічність з Богом або без Нього. З досвіду знаємо, що людина живе якийсь час на землі, а потім відходить «на правду», помирає. Для християн смерть не є завершенням всього, але переходом до вічності, на яку людина собі заслуговує в часі свого земного життя. Тому про приготування до смерті, про сам момент відходу людини з цього життя та про посмертні кроки для близьких треба всім нам знати, щоби, опинившись у такій ситуації, ми вміли правильно повестися.

ПРИГОТУВАННЯ ДО СМЕРТІ

Християнин повинен молитися, щоб відійти з цього світу у божій благодаті, тобто без важкого гріха. Хоч це переживання повинне супроводжувати людину протягом цілого життя і в цьому нам допомагає дар «страху Божого», тобто боятися, щоб не згрішити, але особливо це стосується моменту відходу з цього життя до вічності. Оскільки людина ніколи не знає ані дня, ані години своєї смерті, то повинна бути завжди готовою. Якщо у родині чи серед близьких хтось важко хворіє, треба довідатися, чи людина сповідалася і причащалася. Не боятися порадити приступити до цих таїнств своїм близьким. Тут обов’язково треба покликати священика. Важкохворим треба порадити уділити святе таїнство Єлеопомазання, яке є молитвою оздоровлення, а не молитвою «на смерть», як помилково думають деякі особи.

Необхідно пам’ятати про обов’язок примирення перед смертю зі своїми ближніми. Хоч християни завжди повинні прощати своїм ближнім, але може статись таке, що хтось на смертнім ложі не є примиреним зі своїми ближніми, тому варто про це нагадати і посприяти. Потрібно дати можливість помираючому попрощатися зі своїми найближчими, і, якщо забажає, то зробити це окремо з кожним – віч-на-віч. Про важкий стан треба повідомити найближчу родину.

МОМЕНТ СМЕРТІ

В сам момент відходу з цього життя наших ближніх треба супроводжувати молитвою. Час відходу ми називаємо агонією (грец. αγωνια — боротьба). Під час агонії глибоко порушується діяльність вищих відділів мозку, затьмарюється свідомість, згасає діяльність усіх органів чуття, різко падає серцева діяльність, тому потрібно ставитися до помираючого з великою терпеливістю. В цей час найближчі повинні зберігати тишу і супроводжувати цей відхід молитвою.

Якщо ми зі свого боку зробили все, що в наших силах – доглянули наших ближніх, подбали про необхідну лікарську опіку і допомогу, то наша справа проста – молитися за «мирну і безболісну кончину», як про це кожного разу молимося на Службі Божій, поручаючи наших ближніх Божому Милосердю.

ПІСЛЯ СМЕРТІ

Після смерті треба звернути увагу на деякі речі: тіло треба похоронити, вчинивши християнський похорон, а за душу треба молитися.

Щодо тіла:

– Повідомити місцевого священика про смерть і домовитися за відправу Парастасу та Похорону;

– Повідомити рідних і близьких покійного (-ої);

– Замовити труну і хрест; подбати про відповідний одяг для померлого, одягнути і покласти до труни;

– Настійливо рекомендувати приносити живі квіти, а не пластмасові вінки, які є дуже шкідливими для живих;

– Замість квітів можна приносити грошову пожертву родині, а якщо родина не потребуватиме її, то вчинить діла милосердя за душу померлого, як сама забажає;

– Похоронити на цвинтарі і доглядати за могилою;

– Встановити хрест чи надмогильний пам’ятник, не витрачаючи надмірних коштів на це. Подбати, щоб надмогильний пам’ятник мав знак нашого спасіння – розп’яття Христове, а не лише фотографії померлих;

– Старатися викорінювати так звані «поминки» – великі і довгі обіди, які не личить чинити добрим християнам, а, при потребі, задовільнитися короткою перекускою.

Щодо душі:

– Зберігати молитовну атмосферу біля померлого;

– Згідно традиції пожертвувати Службу Божу за душі померлих на 9-ий і на 40-ий день, а також в кожну річницю смерті;

– Замовляти молитви Сорокоусти в часі Великого Посту.

– Замовити відправу Григорянки – 30 літургій за душу померлого (-ої);

– Чинити діла милосердя, жертвуючи їх за душі померлих.

ХРИСТИЯНСЬКЕ РОЗУМІННЯ СМЕРТІ «Христос наша Пасха»

901. Християнин, який у таїнстві Хрещення сподобився божественного життя, уже тут, на землі, живе життям вічним. Для віруючої людини смерть є наслідком гріха наших прародичів, але раз і назавжди переможена смертю і воскресінням Ісуса Христа, Який «тим, що в гробах, життя дарував». Смерть для християнина не є глухим кутом, відходом у небуття чи кінцем існування людської особи. Смерть, як і життя, має сенс, який відкриваємо у світлі Христової Пасхи. Смерть – це перехід до нового життя, від землі до небес.

902. Смерть не може бути втечею від життя чи його запереченням. Тому самогубство – свідоме самостійне позбавлення себе життя – є тяжким гріхом, і Церква засуджує його. До самогубства можуть привести різні соціальні, психічні чи інші фактори, однак найголовнішою причиною є зневіра, втрата сенсу життя, відкинення Божого милосердя та розпука…

ЗАУПОКІЙНІ БОГОСЛУЖІННЯ

510. У похоронних і поминальних богослужіннях Церква просить милосердного Бога простити усопшому його гріхи й «оселити душу його у країні живих, в місці світлому, де всі святі і праведні спочивають». Тим самим Церква приносить «жертву умилостивлення» за померлих, щоб вони звільнилися від гріха (пор. 2 Мак. 12, 46).

ХРИСТИЯНСЬКИЙ ПОХОРОН

511. Християни сприймають смерть у світлі перемоги Христа над смертю в Його воскресінні. Це особливо виражено, коли похорон християнина відбувається в пасхальний період і над померлим співають тропар Пасхи: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував». Радість Христового воскресіння є божественною відповіддю на смуток людської смерті.

512. Християнський похорон завжди сповнений надії на воскресіння людини в тілі. Саме тому тіло померлого обкаджують і покроплюють свяченою водою, оточують почестями, урочисто переносять до храму й на цвинтар. Люди, йдучи похоронною процесією, спільною молитвою супроводжують померлого до місця поховання. Надія християн на вічне життя виражається у співі «Вічная пам’ять», що є «пам’яттю» Бога про людину…

513. Тіло людини віддають землі, за словами Святого Письма: «Бо ти є порох і вернешся в порох» (Бут. 3, 19). «Спочиває» тіло в землі головою в бік сходу, на знак очікування пришестя Христа – «Сонця правди» зі сходу. На могилу ставлять хрест – знак початку перемоги над смертю, що ним стала смерть Ісуса Христа на хресті.

514. Є чотири Чини поховання: священиків, монахів, мирян і дітей. За чином похорону священика ховають єпископів та священиків. За чином похорону мирян ховають усіх інших охрещених і миропомазаних, а також і дияконів. За чином похорону дітей ховають дітей до семи років.

515. Чин похорону священика містить численні читання зі Святого Письма. А глибокі стихири про сенс людського життя є своєрідним «духовним заповітом», останньою проповіддю померлої духовної особи, зверненою до живих.

516. Чин чернечого похорону, який включає всі ступені чернецтва: послушника (новика), монаха і єромонаха, відрізняється від інших похоронних чинів способом одягання тіла усопшого та приготуванням його до погребення. У самому Чині погребення мовиться про відречення від світу, чернечу посвяту, обіти і розлучення з монашою спільнотою.

517. Чин похорону мирян складається зі стихир, змістом яких є трагічність смерті, породженої гріхопадінням, і християнська відповідь на смерть у співі євангельських блаженств. Настає «останнє цілування» – християнське прощання з померлим, у якому смуток поєднується з надією. Завершується чин похорону панахидою на цвинтарі та запечатанням гробу «до другого і славного Пришестя Христа».

518. Чин похорону дітей несе слова потіхи для батьків і віру, що Бог прийняв дитину до Себе. Цей Чин не містить молитов за прощення гріхів, оскільки дитина їх ще не має і є невинною, як був невинним до гріхопадіння сотворений Богом Адам.

ПОМИНАННЯ УСОПШИХ

519 Зі смертю людина покидає цей світ і стає перед Богом. Для гідної зустрічі з Господом їй потрібна молитовна підтримка живих,

заступництво Пресвятої Богородиці, ангела-хоронителя та всіх святих. Тому на звістку про смерть рідні, близькі й знайомі померлого збираються біля усопшого на предстояння (грецькою парастас), щоб молитися за нього. Таким чином уже від парастасу починається поминання душі усопшого. Протягом ночі, за християнським звичаєм, читають Псалтир за упокій душі усопшого, а за упокій священика чи єпископа – Євангеліє.

520 За давнім звичаєм, у день похорону до домівки покійного сходяться родичі й сусіди, щоб молитовно пом’янути усопшого на спільній трапезі (слов’янською – тризна) й потішити осиротілих домашніх. Наступні поминання відбуваються вже у храмі дев’ятого, сорокового дня та в кожну річницю його смерті. Християнське поминання долає розділення між живими і померлими.

521 Церква визначає й інші дні для поминання усопших. Такими днями є кожна субота, коли поминаємо усопших з усіма святими; М’ясопусна субота, три суботи Великого посту (друга, третя і четверта) та заупокійна субота перед Неділею П’ятдесятниці є днями «вселенського поминання усопших». Є ще звичай поминання всіх усопших конкретної місцевості або парохії наступного дня після храмового празника, на знак єдності живих і померлих. У пасхальний час та на П’ятдесятницю (Зелені Свята) парафіяльна спільнота приходить на цвинтар, щоб над гробами помолитися за померлих і поділитися з ними радістю Христового воскресіння і нового життя. Цвинтар є посвяченим місцем: доглянутий і прибраний цвинтар – найкращий доказ належного ставлення живих до померлих. Майже всі поминальні дні випадають на суботу…

УВАГА! ПОХОРОННІ ЗАБОБОНИ.

Забобони – це гріхи проти І Заповіді Божої і образа Господа. З похоронами є пов’язаних багато забобонів, в які не можна вірити і категорично заборонено практикувати. Декілька прикладів:

– під труну померлого класти сокиру;

– кидати монети, речі, продукти в гріб чи в могилу;

– коли виносять покійника з хати, перекидати столи, стільчики;

– завішувати тканиною дзеркала в домі;

– не відкривати вікна і двері у хаті, де лежить тіло померлого;

– вважати, що найближчим родичам не можна нести чи опускати в яму домовину;

– думати, що не можна дивитись через вікно на похоронну процесію, а то помреш від цього;

– вірити, що людина, яка зайде в дім після виносу тіла і до повернення з кладовища обов’язково помре;

– ставити на поминках «для покійника» стаканчик з горілкою і зберігати цю «поминальну чарку» до 40 дня;

– вірити, що якщо померла людина не відспівана у храмі, то її душа залишається на землі привидом;

– носити так звані «сніданки», «обіди» на могили до рідних померлих;

– вірити в те, що до 40-вого дня не можна нічого роздавати для нужденних із особистих речей покійника;

– не дозволяти на триразове пускання і піднімання домовини над порогом

ЩО РОБИТИ, КОЛИ ХТОСЬ З РІДНИХ ЧИ БЛИЗЬКИХ ПОМЕР?

1.Для тіла треба організувати християнський похорон, а за душу треба молитися.

2.Повідомити рідних і близьких про відхід їм рідної чи просто знайомої людини.

3.Повідомити дільничого лікаря, обов’язком якого є зафіксувати час смерті та констатувати (записати) смерть людини документально. Якщо смерть сталася вночі, то краще викликати швидку допомогу.

4.Також необхідно викликати міліцію, яка повинна оглянути померлого і підтвердити, що смерть ніким не спричинена, тобто, що не відбулося вбивства. Працівники міліції повинні провести огляд тіла і записати протокол про огляд, якщо немає ознак насильницької смерті чи підозр на неї. В такому випадку не потрібно їхати на судово-медичну експертизу, а із протоколом тіло доставити у морг.

5.У випадку суїциду (самогубства) чи насильницької смерті, автокатастрофи чи утоплення, чи інших неординарних ситуацій, тіло обов’язково має бути направлене на експертизу. Про самогубство обов’язково треба повідомити священика ( а відтак і єпископа) та отримати дозвіл на захоронення;

6.Треба зазначити, що на судово-медичне дослідження направляють не всіх померлих. Якщо людина віком від 50 років померла вдома, за нею здійснювалось диспансерне спостереження і цю людину оглядав лікар хоча б за місяць до настання смерті, таку людину на експертизу не забиратимуть. За відсутності ознак насильницької смерті, звісно.

7.Але якщо ж смерть настала не в закладах охорони здоров’я, або виникла підозра насильницької смерті, померлому в обов’язковому порядку будуть проводити розтин. Проте за відсутності ознак насильницької смерті цієї процедури можна уникнути. Для цього треба мати задокументоване волевиявлення покійного або просто письмову заяву близьких родичів.

8.Щоб отримати свідоцтво про смерть, необхідно мати такі документи: бланк про констатацію смерті, протокол огляду тіла та паспорт померлого; з довідкою про смерть від лікаря та протоколом огляду тіла померлої людини, родина звертається у ЗАГС і там видадуть Свідоцтво про смерть.

9.Повідомити священика – пароха, щоби той відповідно міг організувати поминальні богослужіння (парастас і похорон). Вірним про смерть парафіянина повідомляється биттям в дзвони: «дзвонами сповіщають про смерть і похорон когось із парафіян» (Катихизм, № 653).

10. За душі померлих замовляють поминальні богослужіння, або так звані «григорянки». Згідно науки Католицької Церкви, «григорянкою» називається цикл відправлених Святих Літургій (30 днів підряд за одну душу). Священик в той час, коли служить григорянку, не може приймати інших намірень на святі літургії.

Пожертва за відправу григорянки має бути відповідною за 30 святих літургій, будучи свідомими того, що священик в цьому часі не може приймати інших пожертв на Святі Літургії, а дана пожертва є допомогою на його проживання.

11. Якщо Ви не маєте змоги займатися організацією похорону, то зверніться у найближче похоронне бюро.

КОЛИ НЕ СЛУЖИТЬСЯ УРОЧИСТИЙ ХРИСТИЯНСЬКИЙ ПОХОРОН?

Обмеження почестей християнського похорону в УГКЦ встановлюється для наступних категорій осіб:

1. Нехрещені особи

А. Якщо помирає нехрещена дитина, що її батьки мали намір охрестити, або особа, яка виявляла бажання найближчим часом прийняти Святу Тайну Хрещення, то душпастир, порадившись з місцевим ієрархом, може уділити Чин похорону неурочистим способом (пор. кан. 876 §2)…

Б. Якщо помирає нехрещена особа, яка не мала наміру приймати Тайни Хрещення, то їй Церква відмовляє у Чині християнського похорону. У похоронній процесії не повинно бути жодних атрибутів християнства, не дзвонять у церковні дзвони і священик лише на прохання родини може запечатати гріб, і то не у день поховання. Захоронення нехрещеної особи проводиться на спеціально відведеному місці цвинтаря, де це є можливо.

2. Хрещені не католики

Рішення про можливість і спосіб звершення християнського похорону для таких осіб приймає місцевий Ієрарх, враховуючи місцеву практику та обставини (пор. кан. 876 §1).

3. Прилюдні грішники

Якщо помирає прилюдний грішник, то Чин похорону звершується неурочистим способом. У такому випадку не дзвонять у церковні дзвони, похоронну процесію очолюють хрестом без хоругв, проте священик не бере у ній участі. Увечері служиться парастас, домовину з тілом до храму не заноситься, священик не вживає фелону і кадила…

4. Загальновідомі віровідступники, єретики, розкольники і войовничі атеїсти Таким особам, якщо вони не подали перед смертю якихось ознак каяття, Церква відмовляє у християнському похороні. У похоронній процесії не повинно бути жодних атрибутів християнства, не дзвонять у церковні дзвони, а священик лише на прохання родини може запечатати гріб, і то не у день поховання. Захоронення таких осіб проводиться на спеціально відведеному місці християнського цвинтаря, де це є можливо.

5. Ті, хто вибрав кремацію свого тіла

А. Якщо ці особи вибрали кремацію свого тіла не з причин, що суперечать християнській вірі, то над ними слід відслужити церковний похорон у такий спосіб, щоб уникнути згіршення і продемонструвати, що Церква віддає перевагу похованню тіла перед кремацією (пор. кан. 876 § 3). У такому випадку дзвонять у церковні дзвони, похоронну почестей християнського похорону не робиться, однак до храму покійного не заносять.

Б. Якщо особа закінчила своє життя самогубством під впливом або в стані глибокої депресії, то не дзвонять у церковні дзвони, похоронну процесію очолюють хрестом без хоругв, проте священик не бере у ній участі. Ввечері служиться парастас; тіло до храму не заноситься; священик не вживає фелону і кадила; у прощальній проповіді священик має, з однієї сторони, підтримати і розрадити рідних і близьких, які шукають опори у Церкви, а з другої – нагадати, що це трагедія усієї Церкви (пор. 1 Кор 12:26); на цвинтарі, відслуживши панахиду, священик запечатує гріб.

В. Якщо особа закінчила своє життя самогубством навмисно і при повному розумі, то в дзвони не дзвонять; тіло до храму не заноситься; похоронну процесію очолюють хрестом без хоругв, проте священик не бере у ній участі. Парастас увечері не служиться, а на цвинтарі над могилою даної особи присутній священик проведе спільну молитву (Отче наш і Богородице…) та запечатає гріб покійного. Беручи до уваги стан рідних і близьких, священик може звернутися до них словом християнського співчуття і розради. Захоронення таких осіб проводиться на спеціально відведеному місці християнського цвинтаря, де це є можливо. Принагідно в інший день, священик може відслужити Панахиду, долучаючи імена інших померлих християн.

Заувага. Якщо існує аргументований доказ або поважно умотивована підозра, що особа не вчинила самогубства, а померла внаслідок насильницької смерті, немає підстав відмовляти їй у християнському похороні.

ЩО МИ МОЖЕМО ЗРОБИТИ ДЛЯ ПОМЕРЛИХ?

1. Вділити після смерті християнський похорон.

2. Молитися за них.

3. Робити милостині в наміренні «за їхні душі».

4. Жертвувати Служби Божі (літургії) за їхні душі.

Св. Моніка, будучи на смертельній постелі, просила свого сина Августина: «Похороніть моє тіло, де б це й не було, і про нього не журіться. Однак одного у вас прошу, щоб ви завжди на Святій Літургії пам’ятали про мене».

Святий Іван Павло ІІ у своєму «Заповіті» писав: «Після смерті прошу про Службу Божу і молитви».

Св. Іван Золотоустий сказав: «Ти кажеш: «Я оплакую моїх дорогих померлих». Але було б краще, якщо б ти помагав їм молитвами, милостинею і Святою Літургією, а не тільки сльозами».

Святе Таїнство Єлеопомазання

Єлеопомазання

ПРО СВЯТІ ТАЇНСТВА ЗАГАЛЬНО

Слово «таїнство» лат. походження «sacramentum» – «таємниця», по-грецьки «містерія», Церква використовує для означення сили і благодаті, якими Господь обдаровує людину через видимі знаки. Отже, Святе Таїнство – це видимий знак невидимої Божої благодаті. Це означає – таємничим, невидимим способом одержувати благодать, тобто божу силу та милість, яка допомагає ослабленій гріхом людині, прямувати до Бога, і боротися зі своїми немочами та гріхами. Можна сказати, що це є особлива допомога для людини, щоби навести порядок у духовному житті та у відносинах з Богом.

Святі Таїнства допомагають:

– відновлювати зв’язок з Богом, що його людина тратить через гріх;

– отримувати нову силу для життя у благодаті;

– визнавати привселюдно свою віру.

У Церкві Христовій є 7 Святих Таїнств і вони установлені самим Ісусом Христом: «Святими Таїнствами є Хрещення, Миропомазання, Євхаристія, Покаяння, Єлеопомазання, Подружжя та Священство. Через ці священнодійства Церкви Христос дарує благодать Святого Духа. Церква через святі Таїнства освячує вірних на їхньому шляху до повноти життя у Христі. У Святих Таїнствах через зовнішні знаки (наприклад воду, миро, хліб і вино, покладання рук тощо) Христос будує свою Церкву. Дія Божої благодаті та наше входження в Боже життя відбувається в богослужіннях Святих Таїнств» (Катихизм УГКЦ, 405)

СВЯТІ ТАЇНСТВА ПОДІЛЯЮТЬСЯ НА:

ТАЇСТВА ХРИСТИЯНСЬКОГО ВТАЄМНИЧЕННЯ: Хрещення, Миропомазання, Євхаристія. У них закладені основи християнського життя. Через ці таїнства людина стає членом Христового Тіла, яким є Церква Христова.

ТАЇНСТВА ОЗДОРОВЛЕННЯ: Покаяння і Єлеопомазання. Вони спрямовані на зцілення, оздоровлення духовних і тілесних недуг (немочей);

ТАЇНСТВА СЛУЖІННЯ: Священство і Подружжя.

Вони призначені для допомоги на шляху спасіння нашим ближнім у церковній спільноті (як священик) та «домашній Церкві» – через народження і виховання дітей.

ЩО ТАКЕ ТАЇНСТВО ЄЛЕОПОМАЗАННЯ?

Святе Таїнство Єлеопомазання (Оливопомазання) належить до категорії таїнств оздоровлення. Не треба плутати також із Миропомазанням (таїнством, що уділяється після Хрещення) та Мируванням (благословенням по великих святах всіх присутніх у храмі). Часто існує помилкова думка про те, що хто прийме єлеопомазання, той помре. Для християн – це є таїнство оздоровлення і воно пов’язане з тим періодом в житті, коли людина переносить різні хвороби і страждання.

«Хвороба і біль завжди належали до найважчих проблем, які випробовують людське життя. У хворобі людина пізнає своє безсилля, свою обмеженість і свою конечність. Всяка хвороба може призвести нас до смерті. Хвороба може вести до тривоги, до замкнення в самому собі, часом навіть до розпуки і бунту проти Бога. Але вона також може зробити людину зрілішою, допомогти їй пізнати те, що не є істотним у житті, щоб звернутися до того, що є істотним. Дуже часто хвороба спонукує шукати Бога і вернутися до Нього» (ККЦ, 1500-1501).

Ще в Старому Завіті людина, вражена недугою, пізнавала свою обмеженість і відчувала, що хвороба пов’язана з гріхом. Водночас хвороба і страждання праведника могли бути нагодою виявити надію на Бога й вірність Йому. Прикладом цього є праведний Йов. У недузі людина зверталася до Бога й саме в Нього благала зцілення, визнаючи перед Господом свої гріхи (див. Пс. 6; 38; 102).

У Новому Завіті Ісус Своїми страстями та животворящою смертю надає нашим стражданням нового значення: у поєднанні зі стражданнями Ісуса вони стають засобом очищення і шляхом спасіння для нас та для інших людей (Катихизм УГКЦ, 462).

ХРИСТОС ПРИХОДИТЬ, ЩОБ ЛІКУВАТИ

«Співчуття Христа до хворих і Його численні оздоровлення всіляких недужих є ясною ознакою того, що Бог  відвідав свій народ і що Царство Боже близьке. Ісус не лише має силу оздоровлювати, а й прощати гріхи: Він прийшов зцілити всю людину – душу і тіло; Він лікар – якого хворі потребують. Його співчуття до тих, хто страждає, сягає так далеко, що Він ототожнює себе з ними: «Я був хворий, і ви навідались до мене» (Мт 25,36). Його особлива любов до недужих не перестала впродовж віків збуджувати особливу увагу християн до всіх тих, що терплять тілом і душею…» (ККЦ, 1503).

Ісус, посилаючи дванадцятьох апостолів на проповідь Євангелія, «дав їм владу над нечистими духами, щоб їх виганяли і лікували всяку хворобу й усяку неміч» (Мт 10, 1). Він обіцяв, що проповідь супроводжуватиметься зціленнями: «На хворих будуть руки класти, і добре їм стане»  (Мр 16, 18). Услід за Христом апостоли також заповідаютьмоління за недужих: «Нездужає хтось між вами? Хай

прикличе пресвітерів церковних і хай вони помоляться над ним, помазавши його олією в ім’я Господнє, і молитва віри спасе недужого, та й Господь його підійме; і як він гріхи вчинив, вони йому простяться» (Як. 5,14-15) (Катихизм УГКЦ, 463).

Святе таїнство Єлеопомазання уділяється для підкріплення віри в перемогу Христа над гріхом і смертю. Бог в Єлеопомазанні дарує благодать відновлення внутрішньої цілості людини – її зцілення та подальшого духовного зростання… (Катихизм УГКЦ, 464).

Св. Єлеопомазання звершую ть соборно, молитвою всієї Церкви на зцілення душі й тіла: скріплення довіри до Бога та отримання прощення гріхів, а також фізичне одужання. Ось чому це таїнство уділяють хворим, а не тільки вмираючим. Силою благодаті таїнства Єлеопомазання недужий стає здатним бачити у своїй хворобі Божий Промисел й отримує силу зносити недугу та долати її. Змінивши своє ставлення до неї, хворий поєднує власні страждання зі спасительними стражданнями Христовими (Катихизм УГКЦ, 465).

У Єлеопомазанні недужий отримує за молитвою Церкви відпущення гріхів. Це таїнство не замінює, однак, таїнства Сповіді. Якщо єлеопомазаний, каючись, не мав можливості приступити до таїнства Сповіді, то він отримує відпущення гріхів. Церква навчає, що таїнство Єлеопомазання дає духовне зцілення, навіть якщо фізичне оздоровлення не супроводжує його (Катихизм УГКЦ, 466).

ХТО ВСТАНОВИВ ЦЕ ТАЇНСТВО?

Сам Господь Ісус встановив це таїнство для оздоровлення та зміцнення на дусі хворих людей (як дітей, так і старших).

Чи про це читаємо у біблії?

Мр 6,12-13: «Вони, вийшовши, проповідували покаяння, і виганяли численних бісів, а й намащували олією чимало хворих та оздоровлювали».

Як 5, 14-15: «Нездужає хтось між вами? Хай прикличе пресвітерів церковних і хай вони помоляться над ним, помазавши його олією в ім’я Господнє, і молитва віри спасе недужого, та й Господь його підійме; і як він гріхи вчинив, вони йому простяться».

ХТО МОЖЕ ПРИЙМАТИ ЦЕ ТАЇНСТВО?

Це таїнство призначене не лише для тих, що перебувають у небезпеці смерті. Відповідний час для її прийняття є вже і тоді, коли вірному починає грозити небезпека смерті через хворобу або старість. Якщо хворий, який отримав таїнство, одужує, він може знову прийняти її у разі нової важкої хвороби. Протягом однієї і тієї ж недуги це таїнство може бути знову повторене, якщо хвороба загострюється. Варто його вділити хворим перед важливою операцією. Те саме стосується і старших і немічних людей (пор. ККЦ 1514­1515).

ХТО МОЖЕ УДІЛЯТИ ЦЕ ТАЇНСТВО?

У Біблії чітко сказано: «нехай закличуть вони церковних пресвітерів» (Як 5,14). Отже, лише священики (єпископи і пресвітери) можуть уділяти Єлеопомазання хворих. Обов’язком душпастирів є повчати вірних про користь цієї тайни. Нехай вірні заохочують хворих, щоб ті запрошували священика для прийняття цієї тайни. Хворі повинні приготуватися до її прийняття добрим наставленням, з допомогою свого душпастиря і цілої церковної спільноти, яка повинна огортати хворих своїми молитвами і братньою опікою (ККЦ, 1516).

За спромогою це таїнство звершують кілька священиків (згідно з Чином – семеро), що унаочнює молитву всієї Церкви, тому Єлеопомазання називають ще «соборуванням» (Катихизм УГКЦ, 468).

ДЕ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ ЦЕ ТАЇНСТВО?

Уділення святого таїнства Єлеопомазання звершують у храмі або там, де перебуває недужий (Катихизм УГКЦ, 468). Родичі або знайомі хворих осіб повинні покликати священика у відповідний час і щоб не було запізно (тоді, коли людина вже втратила свідомість).

ЯК ВІДБУВАЄТЬСЯ ЧИН ЄЛЕОПОМАЗАННЯ?

Чин Єлеопомазання включає освячення єлею, читання Апостола та Євангелія і помазання недужого. Священик, посвячуючи єлей, традиційно вживаний для лікувальних цілей, прикликає на нього силу Божу, «щоб він був для тих, що помазуються ним, на зцілення й на припинення всякого терпіння, скверни плоті й духа», а читанням зі Св. Письма благовістить перемогу Христа над гріхом, недугою та смертю. помазуючи недужого єлеєм (чоло, очі, ніздрі, вуха, уста, щоки, груди, руки і ноги), священик проказує урочисту благальну молитву… і просить зцілити недужого «помазанням цим від тілесної і душевної немочі» й «оживотворити його благодаттю Хрис та, молитвами Богородиці і всіх святих». Чин закінчується покладанням книги Св. Євангелія на голову недужого на знак того, що сам Христос Господь кладе Свою святу десницю на його голову на зцілення й прощення гріхів. Після звершення таїнства, недужий причащається Святих Дарів – «ліку безсмертя» [якщо, звичайно, в стані це зробити]. Присутні в цей час моляться за недужого… (Катихизм УГКЦ, 468­469).

ЩО ДАЄ ЄЛЕОПОМАЗАННЯ? (ККЦ, 1520­1523)

Особливий дар Св. Духа. Першою благодаттю цієї тайни є благодать підкріплення, миру і відваги в подоланні труднощів, які пов’язані з важкою хворобою або старечою неміччю. Ця благодать є даром Св. Духа, який відновлює довір’я і віру в Бога і зміцнює проти спокус Лукавого, тобто проти спокус знеохочення і страху перед смертю. Ця допомога Господа силою Його Духа має провадити хворого до оздоровлення душі, а також до оздоровлення тіла, якщо така є Божа воля. Окрім того, «як він гріхи вчинив, вони йому простяться» (Як. 5,15).

З’єднання зі страстями Христа. Через благодать цієї тайни хворий отримує силу і дар тісно злучитися зі страстями Христа: він, певним чином посвячений щоб нести плоди через уподібнення до спасаючих страстей Спасителя… Церковна благодать. Недужі, які приймають це таїнство, «добровільно єднаючись зі страстями і смертю Христа», вносять «свою частку для добра Божого Народу». Уділяючи цю тайну, Церква у спільності святих заступається за добро хворого. Хворий же, своєю чергою, благодаттю цього таїнства сприяє освяченню Церкви та благу всіх людей, за яких Церква страждає…

Приготування до останнього переходу. Якщо це таїнство… вділяється всім, хто страждає від важких хвороб і немочей, воно тим більше повинне вділятися тим, хто наближається до кінця життя. Тому його також назвали «таїнством тих, що відходять»… Воно завершує святі помазання протягом усього християнського життя; помазання при Хрещенні витиснуло на нас печать нового життя; помазання під час Миропомазання зміцнило нас для боротьби в цьому житті. Останнє помазання зміцнює кінець нашого земного життя міцним захистом в останній боротьбі перед входом до Дому Отця.

МОЛИТВА ЗА ХВОРОГО

Лікарю душ і тіл наших, Джерело життя нашого, Христе Ісусе, Господи і Спасителю наш! Споглянь милосердним оком на цього в тяжкій недузі, прихились до наших слізних благань, перстом милосердя Твого доторкнись до немічного тіла хворого брата нашого, вгаси вогонь тіла його, зменш біль недуги його, поверни здоров’я йому, піднеси його з постелі немочі, продовж дні життя його, щоб на землі він послужив Тобі, ходив по стежках заповідей Твоїх та удостоївся Твого Небесного Царства і разом зі святими славив Тебе, Бога Милостивого, з Отцем і Духом на віки віків. Амінь

Святе Таїнство священства

Священство

ЩО ТАКЕ СВЯЩЕНСТВО?

Священство є таїнством апостольського служіння, завдяки якому виконується місія, яку Христос довірив своїм апостолам: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав» (Мт 28,19-20). Це таїнство ще називають «рукоположенням», бо у часі обряду освячення єпископ покладає руки на кандидата до свячень.

Священство має три ступені: єпископат, пресвітерат (священство) і дияконство. Видимим знаком священичого свячення є покладання рук єпископа та молитва посвячення.

Таїнство Священства призначене для спасіння інших. Той, хто прийняв це таїнство Священства, став посвяченим, щоби в ім’я Христа словом і благодаттю пасти Церкву (пор. ККЦ 1533-1535).

Через священиче служіння присутність Христа як Голови Церкви стає видимою у спільноті віруючих. Цю присутність Христа у служителі не слід розуміти так, ніби священнослужитель охоронений від усіх людських немочей, духа панування, похибок, навіть від гріха. Сила Святого Духа не є однаковим способом запорукою всіх дій священнослужителів… (пор. ККЦ 1549-1550). Це Священство є службовим. «Цей обов’язок, довірений Господом пастирям Свого народу, є справжнім служінням». Воно повністю відноситься до Христа і людей. Воно повністю залежить від Христа і Його єдиного священства і було встановлене для людей і для церковної спільноти. Таїнство Рукоположення передає «священну владу», яка є нічим іншим, як владою Христа. Виконування цієї влади повинно достосовуватися до взірця, яким є Христос, Який з любові до нас зробив Себе останнім і слугою всіх. «Господь ясно сказав, що турбота про Його стадо є доказом любові до Нього» (Св. Іван Золотоустий). (ККЦ, 1551).

Це святе Таїнство установив Христос на Тайній Вечері перед своїми Страстями.

ХТО ТАКИЙ СВЯЩЕНИК?

Священик є людиною, посвяченою Богові для виконання місії Ісуса Христа, людиною, яка покликана бути «Іншим Христом» (Alter Christus) у цьому світі. Священик має ще інші назви: «Священнослужитель», «Душпастир», «Духовний Отець», «Пресвітер», «Ієрей».

«Духовенство, члени якого також називаються священнослужителями, – це вірні, вибрані компетентною церковною владою, які через дар Святого Духа, що його отримали у свяченні, призначаються для того, щоб бути служителями Церкви, беручи участь у місії і владі Христа – Пастиря» (ККСЦ, 323).

СВЯЩЕНСТВО СТАРОГО ЗАВІТУ (ККЦ, 1539-1541)

«Вибраний Народ був установлений Богом як «царство священиків, народ святий» (Вихід 19,6). Проте всередині ізраїльського народу Бог вибрав одне з дванадцяти поколінь, покоління Левітів, призначене для літургійної служби; Сам Бог стає частиною його спадщини. Відповідний обряд освятив початки священства Старого Союзу. У ньому священик «настановляється для людей у справах Божих, щоб приносив дари та жертви за гріхи» (Євр 5, 1.). Це священство встановлене, щоб проповідувати слово Боже (пор. Мал. 2, 7-9.) і відновлювати спільність із Богом через жертви та молитву, але воно не мало сили принести спасіння тому, що потребувало безперервного повторення жертв і не могло привести до остаточного освячення, яке може здійснити лише жертва Христа. Але церковна Літургія вбачає у священстві Арона і слугуванні Левітів, як і в установленні сімдесятьох «старійшин» (пор. Числа 11, 24-25.), прообраз рукоположеного служіння Нового Союзу.

ЄДИНЕ СВЯЩЕНСТВО ХРИСТА (ККЦ, 1544-1545)

Усі прообрази священства в Старому Завіті знаходять своє сповнення у Христі Ісусі, «єдиному посередникові між Богом та людьми» (1 Тим 2,5). Мелхіседек – «священик Бога Всевишнього» (Бут 14,18) – вважається в християнській Традиції прообразом священства Христа, єдиного «Архиєрея за чином Мелхіседека» (Євр 5,10; 6,20), «святого, непорочного, відлученого від грішників» (Євр7,26), який «одним жертвоприношенням удосконалив назавжди тих, що освячуються» (Євр 10,14), тобто єдиною жертвою на Хресті. Відкупляюча жертва Христа є єдина, вона виконана раз і назавжди. Однак вона стає присутньою у Євхаристійній жертві Церкви. Те ж саме стосується єдиного священства Христа: воно стає присутнім через служительне священство, не зменшуючи унікальності священства Христа: «Тому Христос є єдиним справжнім Священиком, а всі інші – лише Його служителями» (Св. Тома Акв., Ком. на Євр 7, 4).

ДВА СПОСОБИ УЧАСТІ В ЄДИНОМУ СВЯЩЕНСТВІ ХРИСТА (ККЦ, 1546-1547)

Христос – первосвященик і єдиний посередник – зробив Церкву «Царством священиків Богові й Отцеві Своєму». Уся спільнота віруючих як така є священичою. Вірні сповнюють своє священство, що виникає з Хрещення, через свою участь, кожен за власним покликанням, у місії Христа – Священика, Пророка і Царя. Саме через таїнство Хрещення і Миропомазання вірні «посвячуються, щоб стати (…) святим священством».

Службове, або ієрархічне, священство єпископів і пресвітерів і загальне священство всіх вірних, хоч «одне і друге властивим для себе способом беруть участь у єдиному священстві Христа», істотно відрізняються, будучи, однак, «скеровані одне до одного». У якому значенні? Якщо загальне священство вірних здійснюється через розвиток благодаті Хрещення, через життя у вірі, надії і любові, життя згідно з Духом, то службове священство перебуває на службі загальному священству, воно причиняється до розвитку благодаті Хрещення всіх християн. Воно є одним із засобів, за допомогою яких Христос не перестає будувати і вести Свою Церкву. Для цього воно передається окремим таїнством – таїнством Рукоположення.

ХРИСТОВЕ СВЯЩЕНСТВО (пор. Катехизм УГКЦ – 486-499)

Христос – як Боголюдина – відновив зв’язок між Богом і людиною та став Єдиним Посередником між Богом і людьми (пор. 1 Тим 2, 5). Вознісшись на небо в людській природі, Він явився заступником за нас перед Божим обличчям (пор. Євр. 9, 24). Христос – вічний священик за чином Мелхіседека. Це означає, що священство Христа походить не з чину Арона, а з посередництва й заступництва Боголюдини, «силою життя нетлінного» (Євр. 7, 16). Христос, принісши Себе самого в жертву примирення на хресті, був водночас і Священиком, і Жертвою. Тому Його жертва, принесена раз і назавжди, є досконала (пор. Євр. 7, 27).

Христос, знищивши Своєю животворящою смертю і воскресінням ворожнечу між людьми і Богом (пор. Еф. 2, 14), зволив, щоб Його благословенні плоди спасіння через Святі Таїнства служили й далі на спасіння кожній людині, аж доки Він прийде у славі. Тому Воскреслий Христос, даючи своїм апостолам дар Святого Духа (пор. Йо. 20, 22-23) і владу відпускати гріхи на спасіння світу, встановлює Своє священство в Церкві. Здійснення Христового посередництва та заступництва через вибраних Богом людей у Церкві і є Христовим священством. У святому таїнстві священнослужителі отримують благодать Святого Духа для здійснення Христового священства у звершенні святих таїнств і пастирському служінні. У всьому служінні священнослужителя «сам Христос присутній у Своїй Церкві як Голова тіла, як Пастир стада, Учитель правди», а священнослужитель, передусім у Євхаристійному жертвоприношенні, діє іменем Христа – Найвищого і Вічного Первосвященика. Він діє і «в ім’я всієї Церкви, коли звертає до Бога молитву Церкви і приносить Євхаристійну жертву».

АПОСТОЛЬСЬКЕ НАСТУПНИЦТВО

Здійснення Своєї спасительної дії у світі Христос передає апостолам. Він доручає їм Свою Церкву, звертаючись до Петра: «Паси мої ягнята […] Паси мої вівці» (Йо. 21, 16-17). Св. Йоан Золотоустий, тлумачачи це, каже: «Учитель хотів навчити Петра і всіх нас, як Він сам любить Церкву свою, щоб і ми виявили велику турботу про неї» . Апостоли передають цю місію своїм наступникам: «Пасіте довірене вам Боже стадо […] не як пануючі над вибраними, але бувши зразком для стада. І як з’явиться Архипастир, отримаєте нев’янучий вінець слави» (1 Пт. 5, 2-4). Апостол же Павло доручає учню Тимотеєві обов’язок поставляти наступників через покладання рук (пор. 1 Тим 5, 22) і передавати їм учення апостолів.

Засновуючи нові християнські спільноти, апостоли ставили на їх чолі пресвітерів (з гр. старійшина) або єпископів (з гр. – наглядач, опікун), а дияконів (з гр. «служитель») – на щоденне служіння «при столах» (див. Ді. 6, 1-6). Св. Климент Римський свідчить: «Апостоли благовістили нам від Господа Ісуса Христа, Ісус Христос – від Бога.

Христос посланий від Бога, апостоли – від Христа. […] Апостоли ставили досвідчених віруючих на єпископів і дияконів» .

ІЄРАРХІЧНЕ СВЯЩЕНСТВО

Священиче служіння в Церкві має ієрархічну структуру, суть якої найповніше виражена у звершенні Євхаристії. На євхаристійному зібранні єпископ як наступник апостолів є предстоятелем, пресвітери священнодіють з єпископом, а диякони допомагають єпископові і пресвітерам. Св. Ігнатій Антіохійський наголошує на важливості ієрархічного служіння в Церкві: «Будьте пильні, щоб все чинити в гармонії з Богом, з єпископом, що предсідає на місці Бога, із пресвітерами на місці собору апостолів та з дияконами, які дуже дорогі мені, яким довірене служіння Ісуса Христа». «Без них [єпископів, пресвітерів і дияконів] не можна говорити про Церкву».

У своїй єпархії єпископ є першим відповідальним за навчання Божого Слова, провід Божого народу та його освячення. Особливістю священнодіяння єпископа є висвячення на пресвітерів і дияконів, освячення мира та антимінсів. Пресвітери, поставлені єпископом на чолі парафіяльних спільнот, священнодіють, навчають і провадять довірену їм паству. Вони звершують таїнства Хрещення, Миропомазання, Євхаристії, Покаяння, Єлеопомазання та Вінчання, а також благословення й освячення на потребу вірних. Диякони поставлені єпископом на літургійне служіння при єпископові та пресвітерові, а також на інші служіння в справах навчання і допомоги в потребах Божого народу, зокрема убогих та недужих.

ЩО ДАЄ СВЯЩЕНСТВО? (ККЦ, 1581-1588)

Незгладима печать (незатертий знак) Це таїнство уподібнює того, хто приймає свячення, до Христа особливою благодаттю Св. Духа, щоб він міг стати знаряддям Христовим для Його Церкви. Свячення дає право діяти як представник Христа, Голови Церкви, у потрійній функції Священика, Пророка і Царя. Як у хрещенні та Миропомазанні, ця участь у функції Христа дається раз і назавжди. Таїнство Священства витискає також незгладиму духовну печать, і вона не може бути повтореною, ані вділятися тимчасово.

Благодать Святого Духа

Благодать Св. Духа, притаманна цьому таїнству, є благодаттю уподібнення Христові – Священикові, Учителеві і Пастиреві, служителем Якого стає рукоположений. Для єпископа це насамперед благодать сили, благодать вести і захищати рішуче й мудро свою Церкву як батько і пастир, з безкорисливою любов’ю до всіх, особливо до вбогих, недужих, потребуючих…

Духовний дар, що його вділяє пресвітерське свячення, виражає молитва, властива візантійському обрядові. Єпископ, покладаючи руку, говорить, між іншим: «Господи, наповни даром Святого Духа того, кого Ти зволив підняти до гідності пресвітерства, щоб був він гідним стати бездоганно перед Твоїм вівтарем, проповідувати Євангеліє Царства Твого, сповняти служіння слова Твоєї істини, приносити Тобі духовні дари і жертви, відновлювати Твій народ купіллю відродження; так, щоб він сам ішов назустріч нашому великому Богові і Спасителю Ісусові Христові, Синові Твоєму єдиному, у день Його другого приходу, І щоб отримав він від Твоєї безмірної доброти нагороду за вірне виконання свого завдання».

Щодо дияконів, то «благодать таїнства дає їм силу, необхідну для служіння Божому Народові «дияконством» богослужень, слова і милосердя разом з єпископом і його пресвітератом».

ЧИНИ РУКОПОЛОЖЕННЯ

Висвячення диякона, пресвітера та єпископа відбувається під час Божественної Літургії через покладання рук (грецькою «хіротонія») єпископа й моління Церкви. Покладаючи руку на висвячуваного, єпископ прикликає на нього благодать Святого Духа. Наприклад, висвячуючи пресвітера, єпископ молиться: «Божественна благодать, що завжди недужих оздоровлює і те, що їм недостає, доповнює, поставляє благоговійного диякона в пресвітерство. Тож помолімся за нього, щоб зійшла на нього благодать Пресвятого Духа».

До молитви єпископа долучається моління Церкви. Багаторазовим вигуком аксіос (з гр. достойний) спільнота стверджує, що рукоположений через божественну благодать став достойним служіння.

Рукоположення в будь-який чин можна прийняти тільки раз у житті.

ДИЯКОНСТВО

У молитвах дияконського рукоположення Церква просить Бога сповнити новопоставленого диякона, мов первомученика архидиякона Стефана, вірою, любов’ю, силою та святістю для належного служіння спільноті. На знак цього служіння єпископ вручає новопоставленому дияконські ризи, кадильницю, рипіду та, за звичаєм, книгу Євангелія.

«На нижчому ступені ієрархії перебувають диякони, на яких покладаються руки «не для священства, а для служіння»… Диякони особливим чином беруть участь у місії і благодаті Христа. Таїнство Рукоположення позначає їх печаттю (характером), яку ніхто не може стерти і яка уподібнює їх до Христа, що став «дияконом», тобто слугою всіх…» (пор. ККЦ, 1569-1570)

ПРЕСВІТЕРСТВО

Особливість рукоположення пресвітера полягає в тому, що перед рукоположенням висвячуваний промовляє Символ віри й складає присягу послуху своєму єпископові. Служіння пресвітера – в тому, щоб «достойно і непорочно предстояти перед святим жертовником, проповідувати Святе Євангеліє, дари й жертви духовні приносити, людей оновляти в купелі відродження» та виконувати інші церковні служіння.

«Пресвітери, «розсудливі співпрацівники єпископського стану, якому вони є допомогою і знаряддям, покликані служити Божому народові, становлять разом зі своїм єпископом один пресвітерат, призначений для різних функцій. У кожній окремій місцевій громаді вірних через них певним чином присутній єпископ, з яким вони з довірою й великодушністю серця спілкуються і від якого беруть на себе частину його обов’язків і турбот, виконуючи їх у своїй щоденній опіці над вірними» Пресвітери можуть виконувати своє служіння тільки в залежності від єпископа і в співпричасті з ним. Обітниця послуху, яку вони складають єпископові під час свячення, і поцілунок миру єпископа наприкінці літургії свячення означають, що єпископ сприймає їх як своїх співпрацівників, своїх синів, братів і друзів, і що від них йому належить взаємна любов і послух» (пор. ККЦ, 1567). Священик отримує священичу владу – служити Божествену Літургію та відпускати гріхи у Таїнстві Покаяння.

ЄПИСКОПСТВО

На хіротонії єпископа висвячуваний у присутності не менше трьох єпископів-святителів складає ісповідь віри, викладаючи докладно вчення Церкви про Пресвяту Тройцю, Воплочення і Святі Таїнства, оскільки єпископ є вчитель віри й благовісник свого стада. Устами святителя Церква просить Христа, щоб той, хто приймає архиєрейську благодать, став «наслідувачем істинного Пастиря, що поклав життя Своє за овець Своїх; щоб був провідником незрячих, світлом для тих, хто в темряві, покаранням немудрих і вчителем для дітей, світильником серед світу; щоб довірені йому душі він провадив до звершеності»… Кожен єпископ через рукоположення і слова освячення отримує «благодать Святого Духа» і на ньому «витискається священна печать». Він також визначним і видимим способом, займає місце Самого Христа, Учителя, Пастиря і Священика, і діє в Його особі. Саме через Духа Святого, Який дається їм, єпископи є справжніми і правдивими учителями віри, первосвящениками і пастирями». (пор. ККЦ, 1558). Єпископ має завдання освячувати, навчати і керувати.

ПЛЕКАННЯ ПОКЛИКАНЬ

Покликання до священства є одночасно даром Божим і плодом духовного життя церковної спільноти – сім’ї та парафії. Тому Церква постійно підносить молитву за добрі й святі покликання до священичого служіння. Покликаних Богом осіб Церква належно готує до отримання благодаті священства і служіння Божому народові. Покликаний зростає в дусі молитви, пізнанні церковного вчення та вмінні провадити інших шляхом спасіння.

Відповідальність за готовність кандидата до священства лежить на єпископові, який через рукоположення доручає йому церковне служіння, а церковна спільнота підтримує його в служінні: «Добрий пастир, а саме такий, що його бажає Христос, ревністю в подвигах рівний мученикам. Проте якщо мученик умер за Христа тільки один раз, то пастир, якщо він такий, як має бути, тисячу разів помирає за своє стадо. Він може помирати навіть щодня. Тому й ви [миряни], знаючи його працю, допомагайте йому молитвами, співчуттям, готовністю, любов’ю, щоб і ми для вас, і ви для нас стали похвалою» (св. Йоан Золотоустий).

ХТО МОЖЕ УДІЛЯТИ ЦЕ ТАЇНСТВО? (пор. ККЦ, 1576)

Єпископам як наступникам апостолів належить передавати «духовний дар» і «апостольське насіння». Правочинно висвячені єпископи, тобто ті, що перебувають в апостольському наступництві, правочинно вділяють три ступені Таїнства Священства.

ХТО МОЖЕ ПРИЙНЯТИ ЦЕ ТАЇНСТВО? (пор. ККЦ, 1577-1580)

«Лише охрещений чоловік правочинно приймає свячення» (ККП, кан. 1024.). Ісус вибрав чоловіків, щоб утворити колегію дванадцятьох апостолів, а апостоли вчинили так само, коли вибирали співпрацівників, які мали стати наступниками в їхній місії. Колегія Єпископів, з якою пресвітери з’єднані у священстві, робить присутньою і здійснює Колегію Дванадцятьох, аж до повернення Христа.

Церква вважає себе зв’язаною цим вибором Самого Господа. З цієї причини свячення жінок є неможливим. Ніхто не має права прийняти таїнство Рукоположення. Ніхто не може сам собі присвоїти цього сану. До нього покликає Бог (пор. Євр. 5, 4.). Той, хто вважає, що розпізнає в собі знаки Божого покликання до рукоположеного служіння, повинен смиренно підпорядковувати своє бажання владі Церкви, якій належить відповідальність і право кликати когось прийняти свячення. Як усяка благодать, це таїнство може прийматися лише як незаслужений дар.

Усі священнослужителі в Латинській Церкві, за винятком постійних дияконів, обираються звичайно серед віруючих чоловіків, які живуть неодруженими і хочуть дотримуватися целібату «задля Небесного Царства» (Мт. 19,12). Покликані, щоб неподільно присвятити себе Господові і «Його справам» (Пор. 1 Кор. 7, 32.), вони віддають себе повністю Богові і людям. Неодруженість є знаком того нового життя, служінню якому посвячується служитель Церкви; прийнята радісним серцем, вона дуже ясно проповідує Боже Царство.

У Східних Церквах упродовж віків існує інший порядок: тимчасом як єпископи обираються лише з неодружених, на дияконів і пресвітерів можна висвячувати одружених чоловіків. Ця практика віддавна вважається законною; ці священики сповнюють плідне служіння всередині своїх спільнот. Зрештою, целібат священиків дуже шанується у Східних Церквах, і є багато священиків, які добровільно обрали його «задля Царства Божого». На Сході, як і на Заході, той, хто прийняв таїнство Рукоположення, вже не може одружитися.

Молитва Слуги Божого Андрея про добрих священиків

Господи, Господи, поглянь з неба, подивись і відвідай виноградник, який насадила правиця Твоя. Нехай всемогутня Твоя Рука буде завжди над нашим народом, що його Ти полюбив. Дай йому, Предвічний Боже, у кожному поколінні, аж до кінця світу, єпископів і священиків святих, повних Твого Духа, — пастирів й учителів Твого Закону, що вміли б незмінно зберігати правду Твого святого

Об’явлення та з любов’ю навчати й вести увесь народ. Даруй духовенству ласку ніколи не боятися пожертвування, де тільки йде про Твою славу й добро цілого народу. Розпали в серцях священиків духа ревності про спасіння душ. Відкрий перед їхніми очима премудрість Твого Об’явлення і дай їм високе почуття святості того діла, до якого Ти їх покликав. Благослови їхню працю і їхні наміри. Хорони від усякого лиха. І єднай їх Твоєю благодаттю, щоб любов’ю були одно, — як Ти, Отче, зі Сином і Син з Тобою. Амінь.

Святе Таїнство Подружжя

Подружжя

Катехизм Католицької Церкви про Подружжя:

ККЦ, 1601: «Подружній союз, у якому чоловік і жінка встановлюють спільноту на все життя, спрямований своїм природним характером для добра подружжя і для народжування і виховання дітей: цей союз між охрещеними був піднятий Христом Господом до гідності таїнства».

ККЦ, 1655: «Христос бажав народитися і зростати в лоні святої Родини Йосифа і Марії. Сама Церква є «Божою Родиною». Від початку ядро Церкви становили ті, що «з усім своїм домом» увірували (Ді. 18, 8.). Коли вони наверталися, то прагнули, щоб «увесь їхній дім» також прийняв спасіння. Ці родини, що увірували, стали острівцями християнського життя у світі невіруючих».

ККЦ, 1659: «Св. Павло говорить: «Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву. (…) Це велике таїнство, а я говорю про Христа і Церкву» (Еф. 5,25.32).

ККЦ, 1660: «Подружній союз, через який чоловік і жінка встановлюють між собою інтимну спільність життя і любові, заснував Творець і наділив його власними правами. За своєю природою дім призначений для добра подружжя, а також для народжування і виховання дітей».

ККЦ, 1661: «Таїнство Подружжя означає єдність Христа і Церкви. Вона дає подружжю благодать любити одне одного любов’ю, якою Христос полюбив Свою Церкву; благодать таїнства вдосконалює таким чином людську любов подружжя, зміцнює їх нерозривну єдність та освячує їх на шляху до вічного життя».

ККЦ, 1662: «Подружжя базується на згоді тих, що беруть шлюб, тобто на бажанні віддати себе одне одному, взаємно й остаточно, з метою жити в союзі вірної й плідної любові».

ККЦ, 1663: «Оскільки шлюб ставить подружжя у публічний стан життя в Церкві, то треба, щоб він відбувався публічно, під час літургійної відправи перед священиком, свідками та спільнотою вірних».

ККЦ, 1664: «Єдність, нерозривність і відкритість до плідності належать до сутності подружжя».

ККЦ, 1665: «Повторне одруження розлучених при живому законному членові подружжя суперечить задумові і Законові Божому, якого навчив Христос. Розлучені не є відлучені від Церкви, але вони не можуть приймати Євхаристійного Причастя. Вони житимуть похристиянськи, особливо виховуючи своїх дітей у вірі».

ККЦ, 1666: «Християнське родинне вогнище є місцем, де дітям вперше звіщається віра. Ось чому родинний дім слушно названо «домашньою Церквою», спільнотою благодаті і молитви, школою людських чеснот і християнської любові».

Пам’ятка для тих, хто хоче прийняти Святу Тайну Подружжя

1. Наречені повинні бути практикуючими християнами.

2. Наречені повинні бути обізнані з катехизмовою частиною:

а) Символ віри («Вірую в єдиного Бога…»);

б) Господня молитва («Отче наш»);

в) Архангельський привіт («Богородице Діво»);

г) Десять Заповідей Божих;

ґ) Дві Заповіді любові;

д) Сім Святих Тайн;

е) Шість правд віри;

є) Шість Заповідей Церковних.

3. Рекомендується, щоб наречені та свідки наречених заздалегіть приготувалися до сповіді та перед днем уділення Святої Тайни Подружжя висповідалися та прийняли Св. Причастя. Для наречених бажано, щоб це була сповідь з цілого життя.

4. Нареченні повині пройти повний Курс передшлюбної Катехизації. Якщо хтось пройшов Курс катехизації при іншій парафії, повинен представити відповідний документ, який засвідчує це, згідно кан. 783, §1-2, ККСЦ.

5. Нареченні повинні пройти канонічнодушпастирську розмову. Про дату, місце та годину проведення розмови треба домовитися завчасно зі священиком, який є відповідальний за проведення Курсу передшлюбної катехизації. Розмова здійснюється у протокольній формі за участю обох зацікавлених сторін (нареченого та нареченої) та відповідного священика.

6. Нареченні мають заповнити передшлюбний протокол для уділення Святої Тайни Подружжя, та подати його і довідку про проходження передшлюбної катехизації до місцевого пароха.

7. Наречені (хоча б одне із них), повинні проживати на території парафії, де буде уділена Свята Тайна Подружжя.

8. Наречені повинні представити наступні документи:

а) ксерокопію Свідоцтва про Хрещення і Миропомазання. Якщо такого Свідоцтва немає, тоді в парафіяльній канцелярії попередньо можна отримати відповідний формуляр Ствердження факту Хрещення і Миропомазання. Цей формуляр під присягою заповнює безпосередній свідок уділення Святого Таїнства (мати, батько, хресна мати, хресний батько);

б) ксерокопію Паспорта. (Сторінки 1 і 2 та 10 і 11, де засвідчується місце прописки та цивільний стан

особи);

в) дозвіл на проведення канонічно-душпастирської розмови*;

г) дозвіл на уділення Св. Тайни Подружжя*;

д) посвідку про виголошення оповідей*;

* Три вищевказані документи видає священик парафії, на території якої особа проживає.

е) посвідку про пройдення курсу передшлюбної катехизації;

є) ксерокопію цивільного Свідоцтва про одруження. Якщо на момент канонічно-душпастирської розмови наречені не мають свідоцтва про цивільне одруження, то вони повинні представити ксерокопію документу протягом тижня від дня отримання церковного шлюбу.

У надзвичайних випадках необхідно представити наступні документи:

– Декрет про визнання неправосильності шлюбу. Якщо хтось перебував у церковному шлюбі, який був визнаний відповідною Церковною інстанцією неправосильним.

– Свідоцтво про розлучення. Якщо хтось перебував у цивільному зв’язку, який був розірваний вироком відповідної Державної інстанції.

– Свідоцтво про смерть подруга. Якщо хтось є вдівцем чи вдовою.

– Приналежні до інших церковних конфесій, релігій або невіруючі повинні повідомити відповідального за приготування до Св. Тайни Подружжя про своє релігійне відношення в момент реєстрації в Книзі записів на отримання Св. Тайни Подружжя.

9. Зареєструватися в Книзі записів щонайменше за 3 місяці перед запланованою датою шлюбу. Запис на шлюб здійснюється у парафіяльній канцелярії.

10. Прибути вчасно на шлюб, бажано за 10 хвилин раніше усталеної години шлюбу.

11. Зареєструвати шлюб у Книзі вінчань. Реєстрація шлюбу здійснюється безпосередньо у храмі. Для важної реєстрації потрібні особисті підписи обох новозвінчаних та двох перших свідків.

12. Забрати Свідоцтво про одруження. Якщо в часі канонічно-душпастирської розмови були подані всі відповідні дані, Свідоцтво про одруження може бути видане новозвінчаним безпосередньо після реєстрації шлюбу.

Перешкоди щодо укладання подружжя

1. Не можуть укласти подружжя чоловік до виповнення 18 (вісімнадцяти) років життя і жінка до виповнення 17 (сімнадцяти) років (див. Партикулярне право, кан. 800, §1, ККСЦ).

2. Статеве безсилля з боку чоловіка або жінки, розриває подружжя з самої його природи (кан. 801 – §1), проте безплідність не забороняє подружжя, ані не розриває його (§ 3).

3. Не може укласти подружжя той, хто зв’язаний вузлами попереднього подружжя [перебуває в законному подружжі] (кан. 802 – §1).

4. Правосильно не можна укладати подружжя з нехрещеними (кан. 803 – §1).

5. Не можна укладати подружжя з особою викраденою або хоч би затриманою з наміром одруження (кан. 806).

6. Не може вступити в подружжя той, хто заради подружжя з певною особою заподіяв смерть її супругові або власному супругові (кан. 807 – §1).

7. Не можуть вступати у подружжя ті, хто мають кровне споріднення у прямій лінії [батьки ↔ діти ↔ внуки] (кан. 808 – §1); та у бічній лінії до четвертого ступеня включно [ІІ ступінь – рідні брат/сестра; ІІІ ст. – стрийко/тітка – небога/небіж; IV ст. – двоюрідні брат/сестра] (§2).

8. Посвоячення розриває подружжя в будь-якому ступені прямої лінії [вдовець/вдова ↔ дочка/син з попереднього подружжя покійного партнера] і в другому ступені бічної лінії [вдовець/вдова ↔ сестра/брат покійного партнера] (кан. 809 – §1).

9.Не можуть вступити в подружжя хресні батьки з похресниками або їх батьками, бо на підставі хрещення між ними виникає духовне споріднення, яке розриває подружжя (кан. 811 – §1).

10. Не можуть правосильно одружитися між собою ті, що є зв’язані правовим спорідненням, яке постало з усиновлення в прямій лінії [усиновлюючі батько/мати ↔ усиновлений/ усиновлена] або в другому ступені бічної лінії [природні діти усиновлюючого/усиновлюючої ↔ усиновлений/усиновлена] (кан. 812).

Цікаво знати:

Обручки – знак вічності і безперервності шлюбного союзу, бо вічна і безперервна благодать Святого Духа; символи вічної любові Бога до нас, і вічної любові подругівміжсобою; знак повної взаємної довіримолодят, союз яких буде без кінця, як і саме кільце.

Вінці. У часі шлюбу священик накладає на голови наречених вінці, які символізують їх дошлюбну чистоту, а також побажання на майбутнє, щоб жили чесно й поборювали пристрасті. Також вінці символізують царську славу молодих – це з однієї сторони, а з іншої – як мученицький подвиг сімейного життя. Увінчані вінцями, як переможці земних пристрастей, вони являють собою образ духовного шлюбу віруючої душі з Господом.

З історії: спочатку вони були з квітів, пізніше їх почали виготовляти з металу, надаючи їм форми царської корони. Вони нагадують про царську достойність перших людей – Адама і Єви, яким Господь віддав у владу все земне створіння: «…наповняйте землю, і володійте нею…» (Бут 1,28). Вони також являються вінцями Царства Божого. «Прийми вінці їх в Царстві Твоїм, зберігаючи їх чистими, непорочними і бездоганними на віки вічні» (з молитви Благословення вінцями, у Чині Вінчання).

Свічка. Вона символізує присутність Самого Господа; свідчення світлих спонукань нареченого і нареченої; також знак радості, вогонь дає тепло, тому запалені свічки являють собою радість зустрічі двох люблячих людей. Одночасно, це символ їх чистоти і непорочності.

Рушник. Здавна дівчина починала вишивати рушник ще задовго до весілля. Основне значення весільного рушника – життєва дорога, по якій разом повинні пройти жених і наречена, чоловік і дружина. Переважаючий червоний колір у вишивці рушника теж не випадковий: червоний – колір сонця, тепла і краси.

На шлюб треба принести:

Обручки, рушник, 2 свічки, хустку для нареченої.

Пресвяте Таїнство Євхаристії

Євхаристія

Про Святі Таїнства загально

Слово «таїнство» лат. походження «sacramentum» – «таємниця», не вживалось у Новому Завіті, але Церква використовує це слово для означення сили і благодаті, якими Господь обдаровує людину через видимі знаки. Отже, Свята Тайна чи Таїнство – це видимий знак невидимої Божої ласки. Таїнства Нового Завіту установлені Христом, і їх є сім: Хрещення, Миропомазання, Євхаристія, Покаяння, Подружжя, Священство і Єлеопомазання. Євхаристія посідає головне і особливе місце як «Таїнство таїнств», тому каже св. Тома Аквінський: «Усі інші таїнства спрямовані до неї, як до своєї мети».

Що таке Свята Тайна Євхаристії?

Пресвята Євхаристія чи св. Причастя – це Тіло і Кров Ісуса Христа під видами хліба і вина. «Пресвята Євхаристія – джерело і вершина всього християнського життя. Усі інші таїнства, як і всі церковні служіння та діла апостольства, пов’язані з Євхаристією і до неї спрямовані. Бо Євхаристія містить у собі весь духовний скарб Церкви, тобто Самого Христа – нашу Пасху» (ККЦ, 1324).

Хто, коли і для чого встановив Св. Тайну Євхаристії?

«Наш Спаситель на Тайній Вечері, тієї ночі, коли Його було видано, встановив Євхаристійну Жертву Свого Тіла і Крові, щоб увічнити жертву Хреста впродовж віків, аж до Свого приходу» (ККЦ, 1323).

«Ісус вибрав час Пасхи, щоб сповнити те, що Він заповів у Капернаумі: дати Своїм учням Своє Тіло і Свою Кров: «І, взявши хліб, віддав хвалу, переломив, дав їм і мовив: «Це Моє Тіло, що за вас віддається. Чиніть це на Мій спомин».

Так само чашу по вечері, кажучи: «Ця чаша – це Новий Завіт у Моїй крові, що за вас проливається» (Лк. 22,7- 20) (ККЦ, 1339).

Христос доручив Церкві відправляти Євхаристію, приносити безкровну жертву на спомин його смерті і воскресіння і отримати запоруку вічного життя.

Хто може служити Євхаристію і що для цього потрібно?

«Тільки правосильно висвячені священики можуть головувати в Євхаристії та освячувати хліб і вино, щоб вони стали Тілом і Кров’ю Господа» (ККЦ, 1411). Священики і єпископи діють в Особі Ісуса Христа та від імені Церкви. Диякони самі не можуть цього робити. Для відправи необхідно мати пшеничний хліб та виноградне чисте вино.

Для чого нам потрібно приймати Святе Причастя?

«Святе Причастя Тіла і Крові Христа збільшує єдність того, хто причащається, з Христом, відпускає йому легкі гріхи й охороняє від тяжких гріхів. Оскільки зміцнюються узи любові між Христом і тим, хто причащається, прийняття цього таїнства зміцнює єдність Церкви – містичного Тіла Христового» (ККЦ, 1416).

«Любов, яку Євхаристія запалює в нас, охороняє нас від майбутніх тяжких гріхів. Чим більше ми беремо участь у житті Христа і чим більше поглиблюємо приязнь з Ним, тим важче нам розірвати цю єдність з Ним через смертельний гріх. Євхаристія не призначена для прощення смертельних гріхів…» (ККЦ, 1395).

Які є умови гідного прийняття Святого Причастя?

а. Перебувати у стані благодаті – без важкого гріха

«Той, хто хоче прийняти Христа у євхаристійному Причасті, повинен бути в стані благодаті. Якщо людина свідома, що вчинила смертельний гріх, вона не повинна приступати до Євхаристії, не отримавши попередньо відпущення гріхів у таїнстві Покаяння» (ККЦ, 1415).

«Тому, хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний за Тіло і Кров Господню. Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п’є цю чашу» (1 Кор. 11, 27-28). Хто свідомий тяжкого гріха, повинен приступити спочатку до Сповіді, а відтак причащатися.

б. Усвідомлювати, КОГО приймаємо у Св. Причасті

«У Євхаристії перебувають «правдиво, дійсно і сутнiсно, Тіло і Кров, поєднані з душею і Божеством Господа нашого Ісуса Христа, а отже, цілий Христос… Ця присутність називається реальною (realis), не винятково, ніби всі інші присутності не є «реальними», а передусім тому, що вона є сутнісною (substantialis) і через неї Христос, Богочоловік, присутній абсолютно цілий і цілісний» (ККЦ, 1374).

Св. Іван Золотоустий каже: «То не людина чинить, що принесені дари стають Тілом і Кров’ю Христа, а Сам Христос, що був розп’ятий за нас. Священик, що вимовляє ці слова, представляє Христа, але сила і благодать – від Бога. «Це є Тіло Моє», – каже Він. Це слово перетворює принесені дари».

Християни визнають, що під видами хліба і вина присутнє Тіло і Кров Ісуса Христа, хоча на вигляд і на смак Святі Тайни є як звичайний хліб і звичайне вино.

в. Дотриматись євхаристійного посту

«Щоб належно приготуватися до прийняття цього таїнства, вірні повинні дотримуватися посту, приписаного своєю Церквою» (ККЦ, 1387), тобто щонайменше одну годину ну перед Літургією. Вода і ліки не порушують посту. Але Церква заохочує вірних до глибшої молитви і строгішого посту, а навіть і натще (Кан.93 ПП УГКЦ).

Як часто потрібно приймати Св. Причастя?

«Церква активно рекомендує вірним приймати святе Причастя кожного разу, коли вони беруть участь у відправі Євхаристії; Церква їх зобов’язує це робити щонайменше раз на рік» (ККЦ 1417).

Чи можна причащатися кожного дня?

Не те чи можна, а навпаки радо заохочується і є дуже добре причащатися щоденно. Ця практика щоденного святого причастя тривала в Церкві до V століття. Згодом цей звичай занепав під впливом відчуття негідності.

Св. Йоан Золотоустий докоряє тим, які, будучи на святій Літургії, не причащаються: «Надармо приноситься повседенна Жертва, надармо стоїмо при престолі, а ніхто не приступає до святого причастя… Як можна бути на Літургії і не приймати святих Тайн?» (Гомілія 3, На посл. до Ефесян).

Чи треба сповідатися перед кожним Св. Причастям?

До частого чи навіть і щоденного Причастя не є потрібно сповідатися кожного разу. Малі провини не є перешкодою до св. Причастя, якщо при цьому причасник збуджує в собі щирий жаль за упадки.

Як потрібно готувати себе до Св. Причастя?

– Постом, молитвою та ділами милосердя для ближніх;

– Примирившись з ближніми (родиною, сусідами…);

– Збуджувати жаль за скоєні гріхи;

– Іспитувати совість відносно присутності гріха;

– Зберігати мовчанку та не розглядатися по церкві;

– Мати пристойний і гідний зовнішній вигляд (скромний одяг та культурну поставу тіла);

Хто не може приймати Св. Причастя?

Не можуть приймати неохрещені. Св. Юстин (+166) каже: «Нікому іншому не дозволено брати участі в Євхаристії, як тільки тому, хто вірує в істину нашого вчення і омився у Святім Хрещенні».

Не можуть приймати св. Причастя ті, хто є в стані важкого гріха. Важкий гріх є тоді, коли людина переступає Божу або Церковну заповідь у чомусь дуже важливому, свідомо і добровільно.

Не може приступати до приймання Святих Тайн той, хто привселюдно, публічно поводить себе недостойно.

Ця заборона у Канонічному праві найперше стосується тих вірних, які живуть на віру нехтуючи Святою тайною Подружжя, або тих, хто розвівся та співживе з іншою стороною» (ККСЦ, 712).

Чи дозволено приймати Причастя малим дітям?

Приймати Св. Причастя малим дітям без потреби Сповіді у нашій Церкві є дозволене.

«Сакраментальне впровадження в таїнство спасіння звершується прийняттям Пресвятої Євхаристії, тому Пресвята Євхаристія повинна уділятися після хрещення і миропомазання якнайскоріше згідно з приписом партикулярного права власної Церкви свого прав» (ККСЦ, 697).

«Євхаристія – це хліб життя, і дітей треба постійно ним годувати від часу хрещення, щоб вони духовно зростали. Спосіб їхньої участі у євхаристії відповідає їхній спроможності: спочатку він буде відрізнятися від того способу, що в дорослих, не минучи менш свідомо і менш раціонально, але поступово буде розвиватися через благодать і педагогіку таїнства, зростаючи аждо «звершеності мужа, до міри повного зросту повноти Христа» (Еф 4, 13)». («Інструкція застосування літург. приписів ККСЦ», Конгр. у справах Сх. Церков).

Будучи відповідальними за духовний стан дітей, батьки найперше повинні дати приклад доброго християнського життя, а, отже, і приймати Святі Тайни та пильнувати, щоб діти поступово вивчали правди віри.

Чи дозволено причащатися жінкам у період місячного очищення?

У Старому Завіті у євреїв, жінка, яка мала кровотечу, відділялася від громади, тому що всякий дотик до неї в цей час означав культову, молитовну нечистоту і, таким чином, вона могла осквернити храм (Лев 15, 19). У Новому Завіті нас морально і молитовно нечистими. Створені Богом, говорить св. Атанасій Великий, ми «не маємо в собі нічого нечистого, але оскверняємося тільки тоді, коли гріх чинимо».

Отже, жінка в такі періоди може приступати до Причастя, якщо вільна від гріха.

Як потрібно поводити себе в часі Причастя?

– Заздалегідь робимо на собі знак святого хреста;

– Руки складаємо хрестоподібно на грудях;

– Підійшовши до чаші, називаємо своє імя;

– Широко відкриваємо уста та відхиляємо голову назад,

при цьому не закриваючи очей, щоб не похитнутися і, щоб священик не опустив святих Тайн;

– Уста можемо закривати після того, коли священик забере ложечку з уст; ложечку не можна облизувати;

– Святі тайни потрібно споживати відразу;

– Якщо є потреба, можна скористатися рушничком, що його тримає священик, і витерти уста;

– Не можна торкатися чаші руками і цілувати руку священика;

Як причащатися: стоячи чи навколішках?

Літургійно правильно приймати Святе Причастя стоячи. До такого способу приймання Святих Дарів закликає сам священик, коли каже: «Зі страхом Божим і з вірою приступіть», а не приклякніть. Також після причастя диякон співає: «Прості прийнявши Божественних… Христових Тайн, достойно благодарім Господа». Слова «прості прийнявши» власне означають, що ми прийняли Святі Тайни в простій поставі.

Чому стоячи? Відомо, що стояча постава є символом торжества, перемоги та радості. Натомість постава на колінах є знаком розкаяння, покути та жалю. Отже, приймати Святе причастя ми не повинні з відчуттям розпуки чи розкаяності, бо каємося ми у Сповіді, а Причастя приймаємо з трепетом, вірою та зі страхом, але одночасно з радістю, адже момент причастя на Службі Божій знаменує ніщо інше, як Воскресіння.

Однак варто пам’ятати також і про «другу сторону медалі». Є храми, де клякання під час причастя стало вкоріненим звичаєм, тому важливо є поважати ці звичаї, і дбати, щоб наша поведінка у храмі не призвела до згіршення, чи до пустих суперечок, що часто виникають на цьому ґрунті.

Чи дозволено причащатися в Римо-Католицьких та Православних храмах?

«Католицькі служителі дозволено уділяють святі тайни тільки вірним католикам, які їх подібно дозволено приймають тільки від католицьких служителів» (ККСЦ, 671, §1). Ми належимо до Католицької Церкви, тому сповідатися і причащатися в Римо-Католицьких храмах нам є дозволено, якщо немає можливості звернутися до священика нашого обряду.

Що стосується Православної Церкви: «Якщо цього вимагає необхідність (небезпека смерті) або радить справжня духовна користь, то вірним католикам, які фізично або морально не мають змоги звернутися до католицького служителя, дозволяється приймати святі тайни Покаяння, Євхаристії, та Єлеопомазання хворих від некатолицьких (православних) служителів» (ККСЦ, 671, §2).

Святе Таїнство Покаяння

Сповідь

МОЛИТВИ ПЕРЕД СПОВІДДЮ

Молитва до Святого Духа

Царю Небесний, Утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші.

Молитва до Пресвятої Богородиці

Велике є число моїх прогрішень, Богородице; до Тебе я прибігаю, Пречиста, потребуючи спасіння. Відвідай немічну мою душу, і моли Сина Твого і Бога нашого, щоб дав мені відпущення того зла, що я вчинив (-ла), єдина Благословенна.

СПОВІДЬ

Робимо на собі знак святого хреста і кажемо:

– Останній раз я сповідався (-лася) [кажемо коли]; не затаїв (-ла) ніякого гріха [а якщо затаїли, то тут визнаємо його]; зневажив (-ла) Бога такими гріхами…

Розказуємо всі свої гріхи, які пригадали, від попередньої доброї сповіді.

Відтак кажемо: Жалую з цілого серця, що я своїми гріхами зневажив (-ла) Бога, і постановляю виправитися.

Священик дає повчання і накладає покуту. Відтак розрішає нас від гріхів, а ми, тричі хрестячись, молимося зі щирим жалем митареву молитву:

Боже, милостивий будь мені, грішному (-ій).

Боже, очисти гріхи мої і помилуй мене.

Без числа нагрішив (-ла) я, Господи, прости мені.

Після того, як священик розрішив нас від гріхів, ми робимо на собі знак святого хреста, і відходимо.

МОЛИТВИ ПІСЛЯ СПОВІДІ

Боже, Ти хочеш, щоб усі люди спаслися, тож вислухай молитву мою, і не відкидай сліз моїх, як марних; бо хто прийшов до Тебе плачучи, і не був скоро спасенний? Хто кликав щиро, і не був скоро вислуханий? Тому, о Владико, вислухай і мене, що кличу до Тебе зі сльозами: прости мені великі мої гріхи, спаси мене, недостойного (-ну), бо Ти благий і чоловіколюбець.

Молитва до Пресвятої Богородиці

Милосердя двері відкрий нам, благословенна Богородице, щоб, надіючись на Тебе, ми не загинули, але щоб ізбавилися Тобою від бід, Ти бо єси спасіння роду християнського.

ЗРАЗОК ДОБРОЇ СПОВІДІ

П’ять умов доброї сповіді

1. Зробити іспит совісті.

2. Збудити в собі жаль за гріхи.

3. Постановити виправитися.

4. Визнати гріхи перед священиком у сповіді.

5. Виконати покуту, яку дав священик.

Іспит совісті

Пригадуємо собі, коли ми останній раз сповідалися, чи відмовили (виконали) накладену покуту, чи не затаїли якогось гріха. Якщо так сталося, що затаїли гріх у попередній сповіді, то відразу треба сказати який гріх затаїли, а також при кожнім тяжкім грісі пригадуємо собі, скільки разів ми його вчинили. 10 Божих Заповідей нам можуть допомогти зробити добре іспит сумління, щоб краще змогти висповідатися. Тому уважно очима перечитуй всі запитання, і, якщо щось пригадуєш, то відразу скажи священику. Якщо ж щось не розумієш – запитай священика і він Тобі допоможе.

1: «Нехай не буде в тебе інших богів, окрім Мене»

Чи заперечували правди віри і викликали сумніви в інших? Стидалися відверто визнавати свою віру? Мовчали, коли хтось говорив проти Церкви і віри? Занедбували молитву зранку і ввечері? Неуважно молилися? Як поводилися у храмі під час богослужінь? Чи вірили у забобони, гороскопи, сни і магічну силу амулетів? Чи зверталися до ворожок, екстрасенсів? Зливали на віск, скидали вроки, ворожили? Чи носили або одягали сатанинську символіку? Чи брали участь у сатанинських обрядах? Викликали духів?

2: «Не взивай даремно імені Господа, Бога твого»

Чи вимовляли без пошани ім’я Бога або святих? Проклинали? Насміхалися з богопосвячених осіб та релігійних обрядів? Вживали святі слова до жартів? Нищили священні, церковні речі? Божилися?

3: «Пам’ятай день святий святкувати»

Чи пропускали Службу Божу у неділі і свята без поважної причини або лінивства? Як часто? Чи працювали тяжко у неділі чи свята без конечної потреби? Спізнювалися на Службу Божу?

4: «Шануй батька твого і матір твою»

Чи зневажали своїх батьків, родичів, вчителів чи настоятелів, засмучували їх, були їм неслухняні, невдячні? Бажали їм злого, говорили зле про них, чинили їм кривду, не шанували їх? Чинили наперекір їхній волі? Насміхалися з них? Чи опускали молитву за них?

5: «Не вбивай»

Чи заподіяли комусь шкоду на здоров’ї, брали участь у бійці, розбуджували ненависть, бажали комусь зла, були мстиві? Давали комусь згіршення і намовляли до гріха? Вживали наркотики або давали їх комусь? Чи зловживали алкоголем? Скоїли аборт чи спричинилися до нього?

6 і 9: «Не чини перелюбу» / «Не пожадай жінки ближнього твого»

Чи любувалися у нечистих думках, оглядали порнографію? Чи безсоромно одягалися? Говорили сороміцькі слова (матюки)? Чи учиняли безстидні діла, самі чи з кимось? Учинили мастурбацію, гомосексуальні акти, мали статеві відносини поза подружжям? Чи мали статеві відносини до шлюбу? Були в товаристві з безсоромними людьми, вели нечисті розмови, жарти? Переглядали неморальні телепрограми? Читали неморальні книжки? Розбили комусь подружжя? Занедбували сповнення своїх подружніх обов’язків? Чи зраджували своїм чоловікові (дружині)?

7 і 10: «Не кради» / «Не пожадай нічого, що є власністю ближнього твого»

Чи крали щось? Ошукали когось? Брали легковажно в борг, витрачали гроші на непотрібні речі? Чи не переховували краденого? Заздрили комусь? Скривдили когось? Чи відшкодували вчинену шкоду, віддали позичену чи знайдену річ? Скоїли якусь несправедливість? Були жадібні до грошей і матеріальних речей?

8: «Не свідчи неправдиво на ближнього твого»

Чи говорили неправду, зводили наклепи? Чи очорнювали (звинувачували у поганих вчинках перед іншими когось невинного)? Підривали чийсь авторитет? Чи пліткували, розголошували чужі провини, хиби і невдачі? Виявляли чужі таємниці, ображали когось? Присягали неправдиво? Чи мали до когось упереджене ставлення?

ЦЕРКОВНІ ЗАПОВІДІ

Чи опускали молитву? Не дотримувалися посту? Опускали Великодню сповідь або святе Причастя? Брали участь у гучних забавах (нічні клуби, дискотеки) у забороненім часі (пости і загальниці)? Читали злі книжки, часописи; давали їх читати іншим?

ГОЛОВНІ ГРІХИ

Чи були горді, зарозумілі? Понижували інших, чи вивищували себе? Зловживали вигідним становищем? Раділи з чиєїсь шкоди або нещастя? Чи їли й пили надміру? Гнівалися? Чи пробачали образи? Чи були ліниві? Чи марнували час на непотрібні або грішні заняття?

ГРІХИ, ЩО КЛИЧУТЬ ДО НЕБА ПРО ПОМСТУ

Чи не вбили когось навмисно? Чи не вчинили содомського гріха? Чи не скривдили вдовицю, сироту або убогого? Чи не затримали заробітної плати?

ЧУЖІ ГРІХИ

Чи не спонукали когось до гріха? Чи не допомагали комусь в грісі? Чи не схвалювали чийогось гріха? Чи не змовчали на гріх?

ГОЛОВНІ ГРІХИ І ПРОТИЛЕЖНІ ЇМ ЧЕСНОТИ

1. Обжерливість – поміркованість

2. Розпуста – ціломудреність

3. Грошолюбство – жертовність

4. Смуток / униніє – радість у Святому Дусі

5. Гнів – довготерпеливість

6. Нудьга – бадьорість духу

7. Марнославство – смиренномудреність

ЩО ТАКЕ ЗАГАЛЬНА СПОВІДЬ?

Це сповідь, у якій повторюються усі сповіді або попередні численні сповіді. Можна сповідатися з усіх гріхів нашого життя або з гріхів, вчинених від останньої загальної сповіді. Її радиться при виборі нового стану, як, наприклад, вступаючи у стан подружній чи вибираючи життя, посвячене Богові. Також корисна в часі місій чи реколекцій, або в годину смерті. Загальна сповідь є необхідною, коли була одна чи більше неважних або святотатських (коли приховується гріх) і їх опісля не направлено. Сповідь є неважною, коли свідомо або з грубого недбальства не висповідатися з тяжкого гріха, або коли не було правдивого жалю чи сильної постанови поправи.

НАЗВА ТАЇНСТВА (ККЦ, 1423-1424)

Його названо таїнством Навернення, бо воно сакраментальним способом здійснює заклик Христа покаятися (Пор. Мр. 1,15.), повернутися до Отця (Пор. Лк. 15, 18.), від Якого людина віддалилася через гріх.

Його названо таїнством Покаяння, бо воно освячує особистий і церковний шлях до навернення, жалю і спокутування з боку грішного християнина.

Його названо таїнством Сповіді, бо виявлення, визнання гріхів перед священиком є істотним елементом цього таїнства.

Його названо таїнством Прощення, бо через сакраментальне відпущення (розрішення) гріхів, дане священиком, Бог надає тому, хто кається, прощення і мир.

Його названо таїнством Примирення, бо воно дає грішникові любов Бога, яка примирює: «Примиріться з Богом!» (2 Кор. 5,20).

Той, хто живе милосердною любов’ю Бога, готовий відповісти на заклик Господа: «Піди, помирись перше з твоїм братом» (Мт. 5,24).

ХТО УСТАНОВИВ ЦЕ ТАЇНСТВО? (ККЦ, 1446)

Христос установив це таїнство Покаяння для всіх грішників у Своїй Церкві, насамперед для тих, хто після Хрещення впав у тяжкий гріх, утратив таким чином благодать Хрещення і завдав рани церковним стосункам.

Саме їм таїнство Покаяння дає нову можливість навернутися і віднайти благодать виправдання.

Отці Церкви вважають це таїнство «другою дошкою [порятунку] після розбиття корабля, яким є втрата благодаті».

ДЛЯ ЧОГО ТАЇНСТВО ПРИМИРЕННЯ ПІСЛЯ ХРЕЩЕННЯ? (ККЦ, 1425-1426)

«Ви обмились, ви освятились, ви оправдались іменем Господа Ісуса Христа та Духом нашого Бога» (пор. 1 Кор. 6,11). Треба усвідомити собі велич Божого дару, який даний нам у таїнстві християнського втаємничення, щоб зрозуміти, наскільки гріх є чужим для того, хто «в Христа одягнувся» (Гал. 3,27). Сам Господь навчив нас молитися: «І прости нам гріхи наші» (Як. 11,4), пов’язуючи взаємне прощення наших образ із прощенням гріхів, яке дасть нам Бог.

Навернення до Христа, нове народження через Хрещення, дар Святого Духа, Тіло і Кров Христа, прийняті як пожива, зробили нас «святими й бездоганними перед Ним» (Еф. 1,4). Однак нове життя, прийняте в християнському втаємниченні, не усунуло немочі й слабкості людської природи, схильності до гріха, яку Традиція називає похіттю і яка залишається в охрещених, щоб вони утвердили себе в боротьбі за християнське життя за допомогою Христової благодаті. Цією боротьбою є подвиг навернення задля святості і вічного життя, до якого Господь не перестає нас закликати.

«Коли ж сповідаєшся, брате, то вже все скажи, усі рани душі відслони, усі мерзенні вчинки витягни наверх, хоч би вони десь на дні душі були закриті й від п’ятдесяти літ. А коли найдеш у своїй душі тяжкий гріх, коли найдеш гріх несповіданий, закритий зі страху чи зі стиду, то вже конечно поправ усі свої сповіді, скажи всьо, що лишень пам’ятаєш! Бо хто знає, чи ця твоя сповідь не буде послідною в твому житті! Не знати чи дочекаєшся літа, чи діждеш Успення Богородиці.

Свята Церква радить, напоминає і просить причащатися і сповідатися бодай чотири рази в році, а приказує раз у рік. І хто того приказу не послухає, той тяжко грішить непослухом для Церкви і грішною байдужістю про своє спасення; той грішить проти самого себе; шкодить своїй душі; той поступає з своєю душею так, як чоловік, що давав би тілови трутину. Чи не знаєш, що очищенням душі є покаяння? І що того покаяння потребує конечно душа? Чи не знаєш, що нерозкаяністю серця готовиш собі осудження в день Божого гніву – об’явлення справедливого суду Бога, що заплатить кожному по його ділам: добрим – вічним життям, а грішникам – гнівом і ярістю? Чому ж не користаєш з часу, як довго Боже милосердя кличе і запрошує тебе до покаяння? Чому ж не приступаєш до Престола благодати, щоб одержати те милосердя? Попроси Господа Бога о дар покаяння, о дар доброї сповіді, о рішучу поправу життя і не переставай просити, аж випросиш собі те, чого тобі треба». (Із пастирського послання Митрополита Андрея до вірних на Великий піст, 1942 р.)

Святе Таїнство Миропомазання

Миропомазання

Про Святі Таїнства загально

Слово «таїнство» лат. походження «sacramentum» – «таємниця», по-грецьки «містерія», свята Церква використовує для означення сили і благодаті, якими Господь обдаровує людину через видимі знаки. Отже, Святе Таїнство – це видимий знак невидимої Божої ласки. Це означає – таємничим, невидимим способом одержувати благодать, тобто божу силу та милість, яка допомагає ослабленій гріхом людині, прямувати до Бога, і боротися зі своїми слабкостями. Можна сказати, що це є допомога грішнику у наведенні порядку у духовному житті та у відносинах із Богом.

Святі таїнства допомагають людині панувати над власним тілом та прагнути спастися. Вони є засобами, які допомагають відновлювати зв’язок з Богом, що його людина тратить через гріх; отримувати нову силу для життя у благодаті та визнавати привселюдно свою віру.

ТАЇНСТВА ПОДІЛЯЮТЬСЯ НА:
Таїства християнського втаємничення: Хрещення, Миропомазання, Євхаристія. Тут закладені всі основи християнського життя;
Таїнства оздоровлення: ті, що спрямовані на зцілення духовних та тілесних недуг (немочей): Покаяння, Єлеопомазання; Таїнства співпричастя у місії вірних, призначені для спасіння інших:
* Священство – це співучасть у місії Церкви по формуванню Божого народу;
* Подружжя – це взаємна допомога та одностайність подружжя для благословенного народження та християнського виховання дітей.

У Церкві Христовій є 7 святих Таїнств і вони установлені самим Ісусом Христом: «Святими Таїнствами є Хрещення, Миропомазання, Євхаристія, Покаяння, Єлеопомазання, Подружжя та Священство. Через ці священнодійства Церкви Христос дарує благодать Святого Духа. Церква через святі Таїнства освячує вірних на їхньому шляху до повноти життя у Христі. У Святих Таїнствах через зовнішні знаки (наприклад воду, миро, хліб і вино, покладання рук тощо) Христос будує свою Церкву. Дія Божої благодаті та наше входження в Боже життя відбувається в богослужіннях Святих Таїнств» (Катихизм УГКЦ, 405)

Що собою являє Таїнство Миропомазання?

Святе таїнство Миропомазання належить до таїнств християнського втаємничення, бо через нього (спільно з таїнствами Хрещення та Євхаристії), людина стає членом Христового Тіла й учасником священичого, царського та пророчого служіння Христа. Через «отримання печаті Святого Духа» людина входить у життя Пресвятої Тройці. Таким чином зв’язок охрещених із Церквою стає досконалішим, вони збагачуються особливою силою Св. Духа і зобов’язані сильніше поширювати і захищати віру словом і ділом, як справжні свідки Христа (пор. ККЦ 1285).

Коли приймають Таїнство Миропомазання?

У перших століттях Миропомазання становило, як правило, один обряд із Хрещенням, творячи, за висловом св. Кипріяна, «подвійне таїнство». Збільшення практики хрещення дітей та зростання кількості парафій не дозволяло єпископові бути присутнім на всіх хрещеннях. На Заході для збереження за єпископом завершення Хрещення введено часовий інтервал між уділюванням двох таїнств (миропомазання приймається у старшому віці, близько 12 років). Схід зберіг єдність двох таїнств так, що миропомазання уділяє священик, який хрестить. Але він може здійснити це лише «миром», освяченим єпископом (пор. ККЦ 1290).

Практика Східних Церков більше підкреслює єдність християнського втаємничення. Практика латинської Церкви чіткіше виражає спільність нового християнина зі своїм єпископом – гарантом і слугою єдності своєї Церкви, її католицькості й апостольськості і тим самим, зв’язок із апостольськими початками Христової Церкви (ККЦ 1292).

Скільки разів можна приймати це Таїнство?

«Святі Таїнства Хрещення і Миропомазання приймають тільки раз у житті, оскільки, народившись Святим Духом у Христі, ми назавжди залишаємося дітьми Отця» (Катихизм УГКЦ, 423).

Що відбувається в часі таїнства?

Священик помазує миром новоохрещеному чоло, очі, ніздрі, уста, вуха, груди, руки та ноги, проказуючи слова: «Печать дару Святого Духа», щоб той «у всякому ділі і слові» угодив Богові і став «сином і наслідником» Його Царства. Святий Дух переображує помисли, почуття і діла людини – учасника Царства Божого (пор. Катихизм УГКЦ, 429).

Що таке Святе Миро?

Святе Миро – пахуча суміш олії та багатьох ароматичних речовин, що символізує багатство й розмаїття духовних дарів, що їх Святий Дух дарує новонародженому в Христі. Св. Кирило Єрусалимський сказав: «Не думайте, що Миро є звичайним миром; як хліб по освяченні не є звичайним хлібом у Євхаристії, а є Тіло Христа, так і святе Миро не є звичайним миром після освячення – воно стало даром Христа, і завдяки присутності Святого Духа у ньому є Божа сила». Священик уживає Миро, яке у Великий Четвер освятив Глава помісної Церкви, що свідчить про єдність Церкви (Катихизм УГКЦ, 428).

Що символізує помазання?

Помазання у біблійній та давній символіці має багато значень: олія є знаком багатства і радості, вона очищає, сприяє гнучкості; вона є знаком оздоровлення, бо пом’якшує синці і поранення… Усі ці значення помазання олією можна знайти в сакраментальному житті.

Помазання олією оглашенних перед хрещенням означає очищення і зміцнення; помазання хворих виражає оздоровлення й розраду. Помазання святим миром після Хрещення, під час Миропомазання… є знаком посвячення (пор. ККЦ 1293-1294).

Через це помазання отримується «знак» – печать Святого Духа. Печать є символом особи, знаком її влади, знаком володіння річчю; саме так позначали воїнів печаттю їхнього начальника, а також рабів печаттю їхнього пана: печать підтверджує правдивість правового акту… Печать Св. Духа означає цілковиту належність до Христа і вічне віддання себе служінню Йому, а також обітницю Божої опіки в часі прийдешніх випробувань (пор. ККЦ 1295-1296).

Яке значення слів «Печать дару Св. Духа»?

Слова «Печать дару Святого Духа» свідчать про належність хрещеника Богові, що він є Його власністю, бо ми «були запечатані обіцяним Святим Духом, що є завдатком нашої спадщини для повного визволення викуплених…» (Катихизм УГКЦ, 430).

Миропомазання є «печаттю» того дару, який ми отримали у Хрещенні, щоб показати, що на кожного охрещеного сходить Св. Дух. Помазання Святим Духом означає, що християнин народжується до нового життя в Христі і стає дитиною Отця, стає членом «народу вибраного, царського священства, народу святого…» (пор. Катихизм УГКЦ, 425).

Що нам дає таїнство Миропомазання?

У цьому таїнстві ми отримуємо повне вилиття Святого Духа, як колись апостоли у день П’ятидесятниці.

Це таїнство спричинює зростання і поглиблення благодаті Хрещення:

– вкорінює нас глибше у Божому усиновленні, так що можемо говорити: «Авва, Отче» (Рим 8,15);

– тісніше єднає нас із Христом;

– збільшує в нас дари Святого Духа;

– робить досконалішим наш зв’язок із Церквою;

– дає нам особливу силу Св. Духа для привселюдного визнання, поширення і захисту віри словом і діями, щоб мужньо сповідувати ім’я Христове і щоб ніколи не соромитися Хреста (пор. ККЦ 1303).

«Через Миропомазання християнин отримує дар Святого Духа, щоб бути «хоробрим і переможним подвижником Христа», «завжди готовим Його ради терпіти й з любов’ю умерти», щоб «зростати в усіх чеснотах», щоб дозріти «в людину досконалу в міру росту повноти Христової» (пор. Еф. 4, 13). Усе це християнин осягає «силою, діянням, благодаттю й зішестям Пресвятого Духа» (Катихизм УГКЦ, 426).

«Як після хрещення в Йордані Святий Дух провадить Христа у Його спасительній місії, як після сходження на апостолів у день П’ятидесятниці провадить спільноту Церкви, так і в таїнстві Миропомазання Святий Дух дарує кожному християнинові здатність розпізнати й здійснити своє життєве покликання до спасіння і переображення світу» (Катихизм УГКЦ, 427).

Дари Святого Духа

«Дари Святого Духа – це дарована людині здатність приймати Бога та бути відкритою до сопричастя з Ним.

Цих дарів є сім: мудрість, розум, рада, кріпость, знання, побожність і страх Божий. Про ці дари пророк Ісая (11,2) провіщав як про ознаки очікуваного Спасителя: «Дух Господній спочине на Ньому, дух мудрості й розуму, дух ради і кріпості, дух знання й страху Господнього» (Катихизм УГКЦ, 719).

Дари Святого Духа
1. Мудрість      
2. Розум
3. Рада              
4. Кріпость
5. Знання         
6. Побожність
7. Страх Божий  

Сім Дарів Святого Духа доповнюють чотири моральні чесноти (розсудливість, справедливість, мужність, здержливість), які усувають перешкоди, що нас відділяють від Бога. Дари св. Духа – дар мудрості, розуму, знання, ради – просвічують розум, а інші три – кріпость, побожність, Страх Божий – зміцнюють волю.

Завдяки дару мудрості ми усвідомлюємо скороминучість матеріальних речей і лише у Бозі бачимо найвище добро. Соломон, який добре знав розкоші цього світу, називає їх марнотою.

Завдяки дару розуму ми в силі відрізнити правду від брехні.

Завдяки дару знання ми маємо змогу розуміти науку, зокрема про Бога.

Завдяки дару ради, ми у всіх складних випадках у житті орієнтуємося, щоб виконати Волю Божу, і уникнути гріха.

Завдяки дару кріпості, ми терпеливо зноситимемо всі труднощі, клопоти, хвороби, в нашому житті.

Завдяки дару побожності ми найкраще і постійно намагатимемося вшановувати Бога.

Завдяки дару Страху Божого ми боїмося гріха, як найбільшого лиха в житті. (пор. Католицький Народний Катехизм, Шпіраго, ст.169)

Плоди Святого Духа
1. Любов
2. Радість
3. Мир
4. Терпеливість
5. Доброта
6. Милосердя
7. Віра
8. Лагідність
9. Поміркованість
ККЦ додає ще три плоди Святого Духа:
10. Тихість
11. Скромність
12. Чистота  

Святе Таїнство Хрещення. Що необхідно знати для Хрещення?

Хрещення

ПРО СВЯТІ ТАЇНСТВА ЗАГАЛЬНО (пор. ККЦ, 1210-1211)

Слово «таїнство» лат. походження «sacramentum» – «таємниця», по-грецьки означає «містерія», не вживалось у Новому Завіті, але Церква використовує це слово для означення сили і благодаті, якими Господь обдаровує людину через видимі знаки. Отже, Свята Тайна чи Таїнство – це видимий знак невидимої Божої ласки. Таїнства установлені Ісусом Христом, і їх є сім: Хрещення, Миропомазання, Євхаристія, Покаяння, Єлеопомазання, Священство, Подружжя. Головне і особливе місце посідає Євхаристія як «таїнство таїнств». Каже св. Тома Аквінський: «Усі інші таїнства спрямовані до неї як до своєї мети».

СВЯТЕ ТАЇНСТВО ХРЕЩЕННЯ (пор. ККЦ, 1213)

Cвяте Хрещення є основою всього християнського життя, дверима духовного життя і дверима, які відчиняють доступ до інших святих таїнств. Через Хрещення ми звільняємося від гріха і відроджуємося як діти Божі, стаємо членами Христа і, вщеплені в Церкву, стаємо учасниками її місії.

НАЗВА ТАЇНСТВА (пор. ККЦ 1214-1215)

Хрещення називають Варtismus (лат.), відповідно до головного обряду, за яким воно здійснюється: baptizare (гр. βαπτíξειν) означає «занурювати», «пірнати». «Занурення» у воду символізує поховання оглашенного у смерті Христа, звідки він виходить через воскресіння з Ним як «нове створіння». Це таїнство називається також «купіллю відродження і відновленням Святого Духа» (Тит 3,5), бо вона означає і здійснює це народження з води і Духа, без якого ніхто «не спроможний увійти в Царство Боже» (Iв 3,5).

ХРЕЩЕННЯ ХРИСТА (пор. ККЦ, 1223-1225)

Христос розпочинає Своє публічне життя після того, як був охрещений св. Іваном у Йордані, а після Свого воскресіння Він передає цю місію апостолам: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав» (Мт 28, 19-20) і «Ідіть же по всьому світі та проповідуйте Євангелію всякому творінню. Хто увірує й охриститься, той буде спасений; а хто не увірує, той буде осуджений» (Мр 16, 15-16). Господь наш добровільно прийняв Хрещення св. Івана, призначене для грішників, щоб «здійснити всяку правду» (Мт 3,15). Цей вчинок Ісуса є виявом Його «применшення» (Флп 2,7)… Кров і вода, які потекли з пробитого боку розп’ятого того Ісуса (Iв 19,34), є образами Хрещення і Євхаристії, таїнствами нового життя (пор. 1 Iв 5,6-8.).

ХРЕЩЕННЯ В ЦЕРКВІ (пор. ККЦ 1226-1228)

Від дня П’ятдесятниці Церква відправляла й уділяла святе Хрещення. Св. Петро проголошує натовпові: «Покайтесь, і нехай кожний із вас охреститься в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів ваших, і ви приймете дар Святого Духа» (Ді 2, 38). Апостоли і їхні співпрацівники вділяють Хрещення всім, хто вірує в Ісуса: юдеям, що бояться Бога, поганам (пор. Ді 2, 41; 8, 12-13). Хрещення завжди пов’язане з вірою: «Віруй у Господа Ісуса, і спасешся ти і твій дім», – говорить ув’язнений св. Павло своєму наглядачеві у Филиппах. Далі оповідається: наглядач «тієї години охрестився з усіма своїми» (Ді 16, 31-33).

ЯК ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ ТАЇНСТВО ХРЕЩЕННЯ? (ККЦ, 1229-1233)

Щоб хтось став християнином, потрібно, перейти певну дорогу втаємничення, яке складалося з кількох етапів: проповідування Слова, прийняття Євангелія, яке приводить до навернення, визнання віри, Хрещення (занурення), вилиття Святого Духа, приступання до євхаристійного Причастя. Це втаємничення дуже змінювалося в ході століть і залежно від обставин. Там, де Хрещення дітей стало поширеною і звичною формою уділювання цього таїнства, усе це стало одним обрядом, який містить у собі дуже короткі підготовчі етапи християнського втаємничення. За своєю природою Хрещення дітей вимагає «катехуменату» після Хрещення… У східних обрядах християнське втаємничення дітей починається від Хрещення, за яким відразу йде Миропомазання і Євхаристія.

МІСТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ВІДПРАВИ (пор. ККЦ, 1234-1245)

Знак Хреста на початку відправи витискає печать Христа на тому, хто Йому належатиме, і виражає благодать відкуплення, яку здобув для нас Христос Своїм Хрестом. Голошення Слова Божого освітлює об’явлену правду… і викликає відповідь віри, невіддільну від Хрещення. Хрещення є особливим способом «таїнством віри», позаяк воно є таємничим входом у життя віри. Оскільки Хрещення означає звільнення від гріха і від спокусника до нього, диявола, тому-то виконується один (або декілька) екзорцизмів над кандидатом. Його помазують олією оглашенних або той, що хрестить, кладе на нього руку, а той виразно зрікається сатани. Так підготовлений, оглашенний може визнати віру Церкви, якій він «передається» через Хрещення (пор. Рим. 6, 17). Суттєвий обряд таїнства: потрійне Занурення чи Поливання означає і здійснює смерть для гріха і входження в життя Пресвятої Трійці.

ЧИН ХРЕЩЕННЯ – ЯК ВІДБУВАЄТЬСЯ? (пор. Катехизм УГКЦ, 419-421)

Обряд Хрещення розпочинається з Чину оглашення – приготування людини до Хрещення. У молитві з покладанням руки священика на оглашенного Церква бере його під свою опіку… Відтак молитвами та екзорцизмами, або заборонами, Церква огороджує оглашенного від впливу сатани. Оглашенний тоді прилюдно, особисто або через хресних батьків, відрікається сатани та його діл і з’єднується з Христом-Спасителем. На знак з’єднання з Христом він під час проголошення Символу віри переходить від притвору (символу світу) до середини храму (символу Христової Церкви).

Перед зануренням (поливанням) священик помазує оглашенного освяченим єлеєм (олією). Помазання єлеєм є знаком сили Святого Духа, яка дається оглашенному як «зброя правди» проти «всякого диявольського діяння» і на «обновлення душі і тіла». Священик помазує чоло – «щоб ум був відкритий на розуміння й прийняття таїнств віри»; груди – «щоб усім серцем любив Господа»; плечі – «щоб прийняв ярмо Христове», вуха – «на прийняття голосу божественного Євангелія», руки й ноги – «щоб підносив руки до святині й чинив правду на всякий час» та «щоб ходив слідами заповідей Христових». Помазання тіла  вказує на те, що в Хрещенні відроджується єство людини з усіма її відчуттями.

Занурюючи тричі хрещеника у воду або тричі поливаючи водою його голову, священик взиває: «Хрещається раб Божий (або раба Божа) (ім’я) в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь». У Хрещенні помирає «стара» людина й народжується «нова», з’єднана з трьома Божими Особами – Отцем, і Сином, і Святим Духом… На знак новонародження у Хрещенні хрещеникові надають християнське ім’я, чим Церква вводить новоохрещеного в духовний зв’язок із його небесним опікуном.

Новонародженого у Христі зодягають у білу одежу (звану «крижмо») – ризу правди, яка символізує «зодягнення» у воскреслого Христа: «Ви, що у Христа хрестилися, у Христа одягнулися» (Гл. 3,27). Зодягнутись у Христа для охрещеного означає, що він став новою людиною: одягнутий в світлу одежу, він сповідує перед іншими людьми, що в ньому перебуває та діє Христос. Подаючи хрещеникові запалену свічку, священик мовить: «Прийми цю палаючу свічку і старайся в усьому житті твоєму просвічуватися світлом віри і добрих діл, щоб, коли прийде Господь, ти міг світло вийти назустріч Йому з усіма святими».

ХТО МОЖЕ ОХРЕСТИТИСЯ: ДОРОСЛІ І ДІТИ (пор. ККЦ, 1246-1252)

Хрещення може прийняти кожна, і тільки неохрещена людина. Хрещення дорослих відбувається найчастіше там, де недавно проповідувалось Євангеліє. Підготування до Хрещення у таких випадках займає важливе місце. Народжуючись у людській природі, що впала в первородний гріх і заплямлена ним, навіть діти потребують нового народження у Хрещенні, щоб звільнитися від влади темряви і перейти до царства свободи дітей Божих (пор. Кол 1, 12-14)… У Хрещенні дітей особливо виявляється цілковита незаслуженість ласки спасіння. Церква і батьки позбавили б дитину неоціненної ласки стати дитиною Божою, якби не уділили їй Хрещення одразу після народження. Практика хрестити малих дітей є споконвічною традицією Церкви. Про неї є виразні свідчення від ІІ ст. Цілком можливо, що від початку апостольського проповідування, коли цілі «доми» приймали Хрещення (пор. Ді 16, 15.33; 18, 8; 1 Кор 1, 16), також хрестили дітей.

ВІРА І ХРЕЩЕННЯ (пор. ККЦ, 1253-1255)

Хрещення є таїнством віри (пор. Мр 16, 16.). Але віра вимагає спільноти віруючих. Лише у вірі Церкви кожен вірний може вірувати. Віра, яка вимагається для Хрещення, не є досконалою і зрілою, а лише початком, який має розвиватися. У всіх охрещених, дітей чи дорослих, віра повинна зростати після Хрещення. Щоб благодать Хрещення могла розвиватися, важливою є допомога батьків. Особливо хресного батька і хресної матері, які повинні бути глибоко віруючими, здатними і готовими допомогти новоохрещеному – дитині чи дорослому – на його шляху християнського життя. Уся церковна спільнота несе частину відповідальності за розвиток і зберігання благодаті, отриманої в Хрещенні.

ХТО МОЖЕ ХРЕСТИТИ? (пор. Катехизм УГКЦ,423)

Таїнство Хрещення звичайно звершує священик як духовний отець парафіяльної спільноти, до якої приєднується новоохрещений. В небезпеці смерті це може здійснити кожен християнин. Тоді Хрещення здійснюють триразовим поливанням хрещеника водою і словами: «Хрещається раб Божий (ім’я) в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь». Якщо людина, яка в небезпеці смерті прийняла Хрещення без повного літургійного обряду, не померла, то її приводять до священика, щоб той довершив Чин Хрещення і звершив таїнство Миропомазання. Святі Таїнства Хрещення і Миропомазання приймають тільки раз у житті.

НЕОБХІДНІСТЬ ХРЕЩЕННЯ (пор. ККЦ, 1257-1261)

Господь стверджує, що Хрещення необхідне для спасіння (пор. Iв. 3, 5). Тому Він наказав Своїм учням проповідувати Євангеліє і хрестити усі народи (Мт 28, 20). Хрещення необхідне для спасіння тих, кому Євангеліє було проповідуване і хто мав можливість просити цього таїнства (пор. Мр 16, 16).

Церква не знає іншого засобу, крім Хрещення, щоб забезпечити вхід до вічного блаженства; тому вона старається не занедбувати місії, отриманої від Бога, щоб «відроджувати з води і Духа» всіх, що можуть охреститися… Церква завжди мала сильне переконання в тому, що хто зазнає смерті за віру, не отримавши Хрещення, є охрещений своєю смертю для Христа і з Ним. Це Хрещення кров’ю, як і бажання Хрещення, приносить плоди Хрещення, хоч воно і не є таїнством… Кожна людина, яка, не знаючи Євангелія Христа і Його Церкви, шукає правди й виконує Божу волю настільки, наскільки її знає, може бути спасенною. Можна припустити, що ці люди виразно прагнули б Хрещення, якби знали його необхідність. Щодо дітей, які вмерли без Хрещення, то Церква може тільки довірити їх Божому милосердю, як вона це робить у чині їхнього похорону.

БЛАГОДАТЬ ХРЕЩЕННЯ (пор. ККЦ, 1262-1274)

Двома головними наслідками Хрещення є очищення від гріхів і нове народження у Святому Дусі. Хрещенням відпускаються усі гріхи – первородний гріх і всі особисті гріхи, як і всі кари за гріхи. Справді, у тих, що були відроджені до нового життя, не залишається нічого, що перешкодило б їм увійти в Царство Боже… Все ж таки, в охрещеному залишаються деякі тимчасові наслідки гріха, такі, як терпіння, хвороба, смерть чи слабості, внутрішньо притаманні життю, як-от слабкість характеру і т.п. або і схильність до гріха… Хрещення не тільки очищує від усіх гріхів, воно робить також із новоохрещеного «нове створіння» (2 Кор 5,17), сина Божого (пор. Гал. 4, 5-7), який став «учасником Божої природи» (2 Пт 1,4)… храмом Святого Духа (1 Кор 6, 19). Хрещення робить нас членами Тіла Христового. Хрещення вводить у Церкву… Ставши синами Божими через відродження, охрещені покликані проповідувати перед людьми віру, яку вони отримали від Бога через Церкву». Хрещення витискає на душі християнина незгладимий духовий знак його належності до Христа. Цей знак не стирається жодним гріхом, навіть якщо гріх перешкоджає Хрещенню приносити плоди спасіння. Хрещення дане раз і назавжди і не може бути повтореним.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ ТИХ, ХТО ХОЧЕ ОХРЕСТИТИ ДИТИНУ

1.Батьки зобов’язані охрестити дитину якнайскоріше, згідно звичаю – до 40 днів (кан. 686, §1, ККСЦ).

2.Хрещення слід уділяти в храмі. У помешканнях можна це робити з поважних причин, такі як хвороба чи погані погодні умови (пор. кан. 687 ККСЦ, Кан. 83 ПП УГКЦ).

3.Батьки дитини повинні вести достойне родинне християнське життя, не пропускати недільну і святкову відправу, приступати до Сповіді і Св. Причастя.

4.Повинні перебувати у церковному шлюбі, однак, якщо батьки не вінчані, це не є перепоною для хрещення.

5.Повинні знати КАТЕХИЗМОВУ ЧАСТИНУ:

а) Молитву «ВІРУЮ в єдиного Бога»;

б) Молитви «Отче наш» і «Богородице Діво»;

в) 10 Заповідей Божих і 2 Заповіді любові;

г) 6 Правд віри, 6 Церковних Заповідей, 7 Святих Тайн.

6.За тиждень до хрестин, батьки повинні звернутися до свого пароха для необхідної підготовки. Важливо, щоб батьки серйозно ставилися до настільки важливого моменту в житті своєї дитини і не легковажили порадами Церкви. Не можна чіпати до одягу дітей «червону нитку», шпильки, гроші і олівці – це забобони і образа Господа.

ВИМОГИ ЩОДО ХРЕСНИХ БАТЬКІВ (пор. Кан. 685 ККСЦ)

1.Завдання хресного батька чи матері дозволено виконує особа, якій виповнилося 16 років.

2.Хресні батьки самі повинні бути охрещеними, миропомазаними, і щоб приймали Св. Причастя.

3.Хресні батьки, або хоча б одне з них, повинні належати до Католицької Церкви.

4.Хресні батьки повинні мати добру волю і намір виконувати завдання хресних батьків. Ніколи не можна когось силувати (спонукати) до цього обов’язку, але пропонувати.

Не можна вірити в забобони, мовляв «від хреста не можна відмовлятися», але, хто не чується у совісті спроможним взяти на себе обов’язки хресних батьків, може чесно відмовитися.

5.Хресні батьки повинні бути призначеними хрещениками або ж батьками чи опікунами дитини.

6.Хресними не можуть бути рідні батьки хрещених, ані ті, які перебувають у подружжі з ними.

7.Хресними батьками не можуть бути ті, що були покарані церковною карою і були позбавлені права виконувати завдання хресних батьків.

8.Якщо хресний батько або хресна мати одружені, то обов’язково повинні перебувати в Церковному Шлюбі, що дає їм можливість приступати до таїнства Покаяння і Євхаристії; повинні бути практикуючими християнами (див. пункти № 3,5 з ПАМ’ЯТКИ – вище).

ЦІКАВО ЗНАТИ ІМ’Я ДИТИНИ.

Це може бути ім’я святого чи святої, пам’ять яких випадає в церковному календарі на день близький народженню дитини або інше християнське ім’я, яке подобається батькам (чи тому, хто має бути охрещеним). Носячи ім’я того чи іншого святого, дитина отримує покровителя на небі, який завжди їй у всьому допомагає, і повсякчас заносить свої молитви за неї перед трон всемогутнього Господа. В іншому випадку ви позбавляєте дитину цього небесного покровителя. Не вибирайте для дитини дивне чи просто модне ім’я.

ХРЕСНІ БАТЬКИ. Це люди, які можуть взяти відповідальність перед Богом, батьками і самою дитиною за її християнське виховання і життя. В часі хрещення вони, від імені дитини приймають 2 найважливіші рішення: відречення від диявола і визнання віри в Господа нашого Ісуса Христа.

КРИЖМА. Це є біле полотно, яке приносять хресні батьки і яким огортається хрещеник. Воно є символом нового одягу святості, в який зодягається дитина дитина, очистившись у Хрещенні від первородного гріха. Священик, подаючи дитині крижму, промовляє: «Облачається раб Божий (раба Божа) в ризу правди во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь». «Риза правди» – одяг, який об’являє правду про дитину, яка стала в момент хрещення Божою святою і чистою дитиною.

СВІЧКА. Хресні батьки приносять свічки, які священик в часі хрещення вручає дитині (або хресним батькам), як символ життя у вірі, чистоті і в добрих ділах, кажучи: «Прийми цю палаючу свічку і старайся в усьому житті твоєму просвічуватися світлом віри і добрих діл, щоб, коли прийде Господь, ти міг світло вийти назустріч Йому з усіма святими». У Христі новоохрещені стають «світлом світу» (Мт 5,14).

ЗАБОБОНИ. Коли народжується маленька дитинка, часто люди звертають увагу на забобони, які добрий християнин повинен відкидати. Дитині не можна чіпати так звані «обереги». Дівчина чи жінка може першою хрестити дівчинку і це не означає, що «їй віддасть своє щастя». В жодному разі не можна «перехрещувати» дитину, але у випадку сумніву щодо хрещення, треба хрестити «під умовою». Не можна «символічно плювати на дитину тричі». Забобони – це гріхи проти І Заповіді Божої, вірити в них – це ображати Господа

НА ХРЕЩЕННЯ ТРЕБА:
1. Щоб батьки і хресні батьки посповідалися і приступили до Святого Причастя;
2. Принести копії документів: свідоцтва про народження дитини і паспортів батьків;
3. Крижму (хресні батьки);
4. Свічки (хресні батьки);
5. Хрестик натільний (за бажанням);
6. Хустку (має принести матір дитини, якщо ж вона вінчана, для обряду введення в храм для повної участи у святих таїнствах).

Акафіст до Матері Божої Всецариці

Кондак 1

Перед новоявленою Твоєю іконою стоячи, з розчуленням співаємо Тобі, Всецарице, раби Твої; пошли зцілення всім, хто до Тебе нині вдається, щоб з радістю взивати до Тебе:

Радуйся, Всецарице, що недуги наші благодаттю зціляєш.

Ікос 1

Ангел предстатель з небес зійшовши, сказав Всецариці: радуйся! І, бачачи Тебе, Господи, що втілюєшся, боговіщанним голосом, взивав до Неї так:

Радуйся, осново нашого спасіння; радуйся, сповнення Творцевого передбачення.

Радуйся, бо через Тебе Бог втілився; радуйся, бо Невидимий у Тобі зобразився.

Радуйся, бо милість миру Ти в Себе прийняла; радуйся, бо одіяння плоті Слову Ти зіткала.

Радуйся, розумом незбагненна небесна славо; радуйся, небесна манно, що серця оживляєш.

Радуйся, зірко, що благодаттю сяєш; радуйся, джерело води живої.

Радуйся, Богородице, в жонах благословенна; радуйся, Діво нетлінна, що Спаса породила.

Радуйся, Всецарице, що недуги наші благодаттю зціляєш.

Кондак 2

Безначальне Слово немовлям через Тебе стало, зцілення подаючи тим, хто шанує, Діво, Його невимовне від Тебе народження і співає: алилуя.

Ікос 2

Бажаючи зрозуміти незбагненне, Діва взиває до ангела: Я Отроковиця чиста, як же стану Всевишнього Матір’ю, поясни; до Неї ж Гавриїл промовляє зі страхом, взиваючи:

Радуйся, Радою Предвічною обрана; радуйся, голос тих, хто благає Тебе, Ти швидко слухаєш.

Радуйся, скарбе Христового миру; радуйся людей Твоїх надіє і сило.

Радуйся, ракової язви дивна губителько; радуйся, інших хвороб цілителько.

Радуйся, єдина світу заступнице; радуйся, вірне в скорботах визволення.

Радуйся, бо плач і сльози Ти завжди утамовуєш; радуйся, бо спасіння входи Ти всім відкриваєш.

Радуйся, скіпетре і державо тих, хто Афон населяє; радуйся, жезле ченців і мирян.

Радуйся, Всецарице, що недуги наші благодаттю зціляєш.

Кондак 3

Сила Вишнього осінивши Тебе, Отроковице, плоть прийнявши несказанно, показала Тебе нивою солодкою для тих, хто хоче жати спасіння і співати: алилуя.

Ікос 3

Прославилась дивно свята ікона Твоя, названа Всецарицею, коли цільбоносно явилось Богоматері зображення; хто молиться перед нею з вірою, тим зцілення подає, щоб примножувались пісні такі:

Радуйся, Мати незаходимого Світла; радуйся, тих, хто до кінця перетерпів, перемого.

Радуйся, хворим і скорботним лікувальнице; радуйся, сиріт і вдів непорушна стіно.

Радуйся, бо Ти двері райські відкриваєш; радуйся, утруджених і обтяжених заступнице.

Радуйся, про спасіння вірних клопітнице; радуйся, за рід людський молитовнице.

Радуйся, ліствице небесна, що ведеш від землі до неба; радуйся, водо жива, що омиваєш смертні гріхи.

Радуйся, агнице, що серця незлобливих оберігаєш; радуйся, покрове, що дітей церковних покриваєш.

Радуйся, Всецарице, що недуги наші благодаттю зціляєш.

Кондак 4

Життя світові даруючи, Владика світу вселився в утробу Твою, ш;о не знала мужа; Матір’ю вірних Тебе показав, і у мирі тих покликав співати: алилуя.

Ікос 4

Преславні чуда творилися через Тебе, граде Божий, зцілення від ікони святої Твоєї; цільбоносні потоки лікування приймаючи, подячно, о Всецарице, співаємо:

Радуйся, бо Ти біль утамовуєш; радуйся, прохолодо, що жар недужих понижаєш.

Радуйся, бо ракові язви Ти, як полум’ям, припалюєш; радуйся, бо Ти уздоровлюєш залишених лікарями.

Радуйся, бо лице Своє пречисте обраним являєш; радуйся, бо Ти від гріховних пут звільняєш.

Радуйся, бо Тобою від смерті визволення дарується нам; радуйся, бо Тобою незліченний собор вірних виправдався.

Радуйся, висото, людськими помислами недослідима; радуйся, глибино, єдиним Словом пізнана.

Радуйся, пророцтво патріархів, що раніше Тебе жили; радуйся, наставнице ієрархів, що молилися до Тебе.

Радуйся, Всецарице, що недуги наші благодаттю зціляєш.

Кондак 5

Як до пречистого храму Спасового, припадаємо до Тебе, Діво, і благаємо Тебе, Чиста, щоб і нас храмами Божества вчинила, що взиваємо: алилуя.

Ікос 5

Чини ангельські бачачи, на руках Твоїх Того, Хто сотворив рукою людей, за Владичицю вважали Тебе, хоч і рабою Себе називала Ти, поспішили піснями послужити Тобі, Благословенна, так взиваючи:

Радуйся, Богом поставлена вище небесних сил; радуйся, що чудесними зціленнями Ти світ наповнюєш.

Радуйся, що хвалу і славу від небес чуєш; радуйся, що подяку від землі приймаєш.

Радуйся, бо насіння тління Ти в серцях знищуєш; радуйся, бо Ти пута диявола зруйнувала.

Радуйся, бо Ти долину плачу наповнюєш радістю; радуйся, бо скорботу Ти перемінюєш на насолоду небесну.

Радуйся, духмяність, Богу приємна; радуйся, розкаяних грішників веселість особлива.

Радуйся, броня правди від спокус; радуйся, щите, що огорожує від ворожнечі і неспокою.

Радуйся, Всецарице, що недуги наші благодаттю зціляєш.

Кондак 6

Проповідники велемовні, Спасові ученики стояли біля Тебе, Діво, коли від землі до небес сходила Ти, щоб єдиним серцем і устами співати Богові: алилуя.

Ікос 6

Засяяла дивна благодать від ікони Твоєї, Всецарице, коли юнак, ученням сатанинським затьмарений, перед нею впав нерухомо і несподівано від пут пекельних звільнився, зі страхом і радістю взиваючи до Тебе:

Радуйся, виправлення нечестивого життя; радуйся, утіхо тих, хто страждає люто.

Радуйся, бо Ти сили бісівські від Церкви відганяєш; радуйся, темряви гріховної розсіяння.

Радуйся, підступів невидимих приборкання; радуйся, демонських чар всемогутнє подолання.

Радуйся, світильнику, що просвічуєш сущих в омані гріховній; радуйся, хмаро, що невинних від гріха покриваєш.

Радуйся, горо, що небесною манною годуєш; радуйся, долино, що смиренням Христовим насичуєш.

Радуйся, каменю Небесного Царства; радуйся, дзеркале предвічного світла.

Радуйся, Всецарице, що недуги наші благодаттю зціляєш.

Кондак 7

Бажаючи принести Себе в жертву за вірних, благоволив Ти втілитися від Діви, щоб, приймаючи Пречисте Тіло Твоє, пізнавали Тебе, Бога досконалого, і, дивуючись невимовній премудрості Твоїй, взивали: алилуя.

Ікос 7

Нове таїнство показав втілений Творець, коли з учениками звершив Тайну Вечерю Свою; ми ж, благаючи Всецарицю удостоїти і нас Божественної Святині, взиваємо до Неї:

Радуйся, бо Ти подаєш Хліб Небесний; радуйся, бо Ти породила Життя Вічне.

Радуйся, чаше, що з Христом поєднуєш; радуйся, бо душу і тіло Ти з Богом з’єднуєш.

Радуйся, лжице золота, повна Божественних Таїн; радуйся, дорогий кивоте, вмістилище великої Святині.

Радуйся, руко, що на Святу Євхаристію вказує; радуйся, трапезо, що пропонуєш нам їжу святу.

Радуйся, бо достойних причасників Ти праворуч ставиш; радуйся, бо ревнителів Божественної Літургії ти від пекла звільняєш.

Радуйся, бо смертних Ти приводиш до джерела безсмертя; радуйся, бо дітей Своїх Ти миром і кріпкістю огороджуєш.

Радуйся, Всецарице, що недуги наші благодаттю зціляєш.

Кондак 8

Дивне Різдво бачачи, відкладімо нині всяке житейське піклування, до неба піднесімо серця, бо Всевишній явився, щоб спасти тих, хто співає Йому: алилуя.

Ікос 8

Невідступно в лоні Отця перебуваючи. Слово неописане на землі тіло прийняло; Бог Великий сотворив велич Діві і зглянувся на смирення раби Своєї, що слухала моління такі:

Радуйся, невмістимого Бога вмістилище; радуйся, бо предвічного Бога Ти світу явила.

Радуйся, бо зруйнована Тобою смерті держава; радуйся, бо зцілилась Адамова рана.

Радуйся, пластирю, що струпи душевні оживляєш; радуйся, єлею, що рани тілесні помазуєш.

Радуйся, втихомирення хвороб тих, хто страждає; радуйся, полегшення мук тим, хто помирає.

Радуйся, бо Ти завдала пеклу поразку; радуйся, бо Ти притупила смерті жало.

Радуйся, очікування загального воскресіння; радуйся, православних безсумнівне спасіння.

Радуйся, Всецарице, що недуги наші благодаттю зціляєш.

Кондак 9

Всяке єство ангельське і людське дивується величі неосяжного Твого втілення, Слове, не розуміючи величі цієї благочестя тайни, зі страхом і трепетом подячно взиваємо Тобі: алилуя.

Ікос 9

Ті, що різноманітними недугами хворіють, о Всецарице, від святої Твоєї ікони несподівано зцілення отримують, щоб, прийнявши через віру благодать, велемовно взивати до Тебе:

Радуйся, здорових постійна охороно; радуйся, хворих швидке уздоровлення.

Радуйся, дітей хворих зцілення; радуйся, юних страждальців Мати.

Радуйся, вставання хворобою повалених; радуйся, відрадо тих, хто страхом смертним одержимий.

Радуйся, бо Ти чуєш людей ридання; радуйся, бо Ти споглядаєш на наші стогони.

Радуйся, бо хвороби земні Ти небесною радістю розчиняєш; радуйся, бо тяжко страждаючих Ти надприродне терпіння.

Радуйся, бо тим, хто плаче, Ти радість готуєш; радуйся, бо Ти лагідним подаєш крила молитви.

Радуйся, Всецарице, що недуги наші благодаттю зціляєш.

Кондак 10

Бажаючи спасти зотліле в гріху людське єство, Творець зійшов на Тебе, як дощ на руно, і купиною зробив Тебе неопалимою, Бог Сущий став людиною, щоб ми взивали до Нього: алилуя.

Ікос 10

Стіною Ти є дівам, Отроковице чиста, і всім, хто в чистоті перебуває; в Тебе бо вселився Бог, очищаючи розумні створіння Свої, щоб, позбавившись скверни, взивали Тобі так:

Радуйся, тих, хто шукає мовчання, Ти є співрозмовниця; радуйся, бо Ти є вінок тих, хто дівство зберігає.

Радуйся, початок і кінець духовного вдосконалення; радуйся, хранилище Божественного одкровення.

Радуйся, Троїчної ради таїнство; радуйся, спасіння людського причина.

Радуйся, вершино, для гордого розуму недоступна; радуйся, пристановище, для смиренних сердець доступне.

Радуйся, чиста, за небеса чистіша; радуйся, Херувимів і Серафимів чесніша.

Радуйся, обрадувана, бо Ти прийняла від Архангела радість; радуйся, утішена, бо руки Твої обнімали воскреслого Христа.

Радуйся, Всецарице, що недуги наші благодаттю зціляєш.

Кондак 11

Спів достойний намагаємося принести Спасові, але немічними залишаємося ми, Владичице, раби Твої; хто бо зможе гідно оспівати Бога, Його ж ім’я як миро пахуче; цього ради співаємо Йому: алилуя.

Ікос 11

Світло велике засвітивши тим, хто сидів у темряві, відвідав нас, о Діво, Схід з висоти, Син Твій і Бог Твій; Тебе зробивши свічкою на свічнику, світлоносним дітям церковним наказує приносити Тобі моління такі:

Радуйся, зірко розумного Сонця; радуйся, вмістилище Божественного вогню.

Радуйся, світло, бо Ти зіткала одіяння святим; радуйся, свічко, бо темряву бісівську відігнала Ти.

Радуйся, пошкодженого розуму просвіщення; радуйся, грішних сердець осяяння.

Радуйся, правице, що з моря суєтного виводиш; радуйся, променю, що ведеш до Царства Небесного.

Радуйся, блискавко, що вражає нерозкаяних грішників; радуйся, громе, що страшить губителів.

Радуйся, лукавої совісті просвітлення; радуйся, умилостивлення Божого Суду.

Радуйся, Всецарице, що недуги наші благодаттю зціляєш.

Кондак 12

Благодать дати захотівши, Старого Завіту Податель Завіт Новий нам дарував; ми ж, благодать прийнявши, не ділами закону виправдовуємось, а вірою, і всі вдячно співаємо: алилуя.

Ікос 12

Оспівуючи Твоє різдво, як древній Ізраїль скинію Завіту в кимвалах оспівував, так і ми нині Тебе, Скинію істинну, чеснотами прославляємо, щоб Ти чула від усіх таке:

Радуйся, пісне, що співається на небі; радуйся, Псалме, що слухається на землі.

Радуйся, що єдиному Богу достойно послужила; радуйся, що Божественній Тройці смиренням догодила.

Радуйся, бо Ти носила Того, Хто віки носить; радуйся, бо Ти є престолом Вседержителя.

Радуйся, невимовна таїно віків і часів; радуйся, тверда надіє народів і племен.

Радуйся, сердечна радосте ієреїв благоговійних; радуйся, скоре вислуховування молитов церковних і келійних.

Радуйся, Премудрості дім, Богом створений; радуйся, милості сосуде, Богом обраний.

Радуйся, Всецарице, що недуги наші благодаттю зціляєш.

Кондак 13

О Всецарице Мати, що породила всіх святих Святійше Слово, нинішні наші прийнявши піснеспіви, від всякої смертоносної хвороби зціли нас і майбутнього позбав осудження, що взиваємо: алилуя.

Цей кондак читається тричі. Після цього знову читаються перший ікос і перший кондак.

Ікос 1

Ангел предстатель з небес зійшовши, сказав Всецариці: радуйся! І, бачачи Тебе, Господи, що втілюєшся, боговіщанним голосом, взивав до Неї так:

Радуйся, осново нашого спасіння; радуйся, сповнення Творцевого передбачення.

Радуйся, бо через Тебе Бог втілився; радуйся, бо Невидимий у Тобі зобразився.

Радуйся, бо милість миру Ти в Себе прийняла; радуйся, бо одіяння плоті Слову Ти зіткала.

Радуйся, розумом незбагненна небесна славо; радуйся, небесна манно, що серця оживляєш.

Радуйся, зірко, що благодаттю сяєш; радуйся, джерело води живої.

Радуйся, Богородице, в жонах благословенна; радуйся, Діво нетлінна, що Спаса породила.

Радуйся, Всецарице, що недуги наші благодаттю зціляєш.

Кондак 1

Перед новоявленою Твоєю іконою стоячи, з розчуленням співаємо Тобі, Всецарице, раби Твої; пошли зцілення всім, хто до Тебе нині вдається, щоб з радістю взивати до Тебе:

Радуйся, Всецарице, що недуги наші благодаттю зціляєш.

Молитва до Пресвятої Богородиці

О Пречиста Богомати, Всецарице! Почуй багатостраждальне зітхання наше перед чудотворною іконою Твоєю, що з Афону до нас принесена, поглянь на дітей Твоїх, незцілимими хворобами обтяжених, які з вірою до святого Твого образу припадають. Як птах покриває крилами пташенят своїх, так і Ти нині, Приснодіво, покрий нас покровом крил Твоїх, захисти всецілющим чесним Твоїм омофором. Там, де немає надії, безсумнівною надією будь. Там, де люті скорботи панують, терпінням і ослабленням явися. Там, де морок відчаю в душу вселився, нехай засяє світло Божества! Малодушних утіш, немічних укріпи, для зачерствілих серцем пом’якшення і просвіщення даруй. Зціли хворих людей Твоїх, о Всецарице Милостива! Розум і руки тих, що лікують нас, благослови, щоб послужили вони знаряддям Всемогутнього Христа, Спаса нашого. Як живій, сущій з нами, молимося перед іконою Твоєю, Владичице! Простягни руки Твої, повні зцілень, Радосте скорботних, у печалях утіхо, щоб, чудотворну допомогу скоро отримавши, ми прославляли Животворчу і Нероздільну Тройцю, Отця, Сина, і Святого Духа навіки-віків. Амінь.